Сировинна колонія замість відбудови: Чому наші надра віддають за безцінь, а нам залишають отруєну воду

⚡ Коротко про головне:

• Гроші громад йдуть в офшор: Уряд забирає останні податки у міст та сіл, щоб віддати 1,9 млрд грн “живих” грошей у статутний капітал закритого американського фонду в штаті Делавер.
• Надра за безцінь: Фонд отримує монопольне право на видобуток наших стратегічних ресурсів (літій, титан тощо) та довічно забиратиме 50% ренти. Враховуючи мізерні ставки в Україні, ресурси фактично вивозитимуться безкоштовно.
• Втрата суверенітету: Уряд добровільно дозволив іноземному фонду ігнорувати українські закони. Це створює “державу в державі”, яка повністю звільнена від податків і непідконтрольна ні НАБУ, ні аудиторам.
• Катастрофічні наслідки: Замість інвестицій Україна ризикує перетворитися на сировинну колонію з отруєною водою, знищеною екологією та деградованою освітою й медициною через тотальну нестачу фінансування.
• Вихід із прірви: Держава та громади мають стати повноцінними господарями — діяти як публічні корпорації (ЄЮОПП ГС), щоб ресурси та влада працювали виключно на створення гідних умов життя для українців, а не на транснаціональний капітал.

Вступ

Коли ви чуєте з новин про «мільярди на відбудову від міжнародних партнерів», здається, що в країну ось-ось зайдуть великі гроші, відкриються нові високотехнологічні заводи, з’являться сотні тисяч робочих місць, а знекровлені війною територіальні громади отримають нове дихання та безпрецедентні ресурси для відновлення. Ми всі підсвідомо чекаємо на сучасний «План Маршалла», уявляючи будівельні крани, нові мости, процвітаючі індустріальні парки, відроджену науку й сучасну освіту, новітні лікарні та гідні пенсії. Але якщо відкласти гучні політичні гасла, вимкнути телевізійний піар і уважно прочитати офіційні урядові документи з калькулятором у руках, реальність виявляється зовсім іншою — і набагато тривожнішою.

Нещодавно Уряд ухвалив Постанову №202, яка остаточно запускає в роботу Американсько-Український інвестиційний фонд відбудови (AURIF). На перший погляд, звучить як перемога дипломатії. Проте давайте без складних юридичних та економічних термінів розберемо, як цей фінансовий механізм працює насправді, куди саме підуть ваші податки і хто реально контролюватиме найцінніші українські ресурси на наступні десятиліття.

Гачок: Як це стосується вашого гаманця і прав територіальної громади

Зараз місцеві бюджети переживають свої найважчі часи, які яскраво оголили справжню суть реформи місцевого самоврядування. Те, що роками гучно називали «децентралізацією», на інституційному рівні виявилося радше ілюзією — красивим фасадом, за яким центральна влада зберегла за собою право в будь-який момент переписати правила гри. Замість гарантованих матеріальних та фінансових основ незалежності територіальні громади отримали систему, де центр може забрати ресурси одним голосуванням. Яскравий доказ: відповідно до ухвалених Законів про Державний бюджет та змін до Бюджетного кодексу, у територіальних громад просто розчерком пера вилучили 64% звичайного податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), повністю забрали всі 100% «військового» ПДФО, а також вилучили реверсні дотації — власні зароблені кошти фінансово спроможних громад.

Мери міст та голови сільських рад щодня ламають голову, де взяти гроші: у багатьох немає коштів навіть на критичні базові потреби. Ремонт розбитих доріг зупинився, заміна старих теплотрас відкладається, а на облаштування нормальних, безпечних укриттів у школах і садочках доводиться збирати роками. Держава розводить руками і каже: “Грошей немає, кожна копійка йде на оборону держави, доведеться затягнути паски”.

Але водночас, за новим Державним бюджетом, Україна бере і віддає 1,9 мільярда гривень “живих” грошей зі спеціального фонду… прямо у статутний капітал нового американсько-українського фонду, який юридично зареєстровано в офшорній зоні у штаті Делавер (США). Що таке 1,9 мільярда гривень для українських територіальних громад? Це сотні нових, обладнаних за останнім словом техніки шкільних укриттів, десятки надсучасних автономних котелень, які врятують міста взимку, або повністю профінансовані місцеві лікарні з новим обладнанням.

Натомість американська сторона свій інвестиційний внесок може перекрити навіть не “живими” грошима, а шляхом хитрих бухгалтерських списань за вже колись надану військову допомогу. Варто згадати важливу деталь: від початку ця допомога публічно заявлялася як безповоротна підтримка, як гранти на захист демократії та політична інвестиція США у глобальну безпеку вільного світу. Тоді ніхто не попереджав, що це прихований кредит під заставу українських надр. А тепер ця “безкоштовна” зброя чи техніка раптом монетизується, капіталізується і перетворюється на корпоративну частку, яка дає право іноземцям довічно забирати половину прибутків з наших стратегічних родовищ. Це дуже нагадує ситуацію, коли сусід безкоштовно допомагає загасити пожежу у вашому домі, розповідаючи про братерство та солідарність, а наступного ранку приносить контракт і вимагає переписати на нього половину вашої земельної ділянки назавжди. В інституційній економіці такі схеми мають цілком конкретну назву — це сучасна форма неоколоніалізму або ж боргова пастка, де військова та гуманітарна підтримка обмінюється на безперешкодний і вічний контроль над національним багатством іншої країни. Виходячи з цієї математики, стає очевидним гіркий факт: американська сторона, схоже, взагалі не планує заводити реальні нові інвестиції через цей Фонд. Натомість ця структура працюватиме як потужний пилосос, що викачуватиме гроші та ресурси з і без того виснаженої, збіднілої війною України. Тобто ваші податки, яких так гостро не вистачає вашому місту чи селу саме сьогодні, прямо зараз легально виводяться за кордон для фінансування нової, незрозумілої для пересічного українця фінансової структури, яка обіцяє нам “відбудову” виключно за наші ж гроші.

Держава та територіальна громада як публічні корпорації: Що означає “єдиний суб’єкт” простими словами

Щоб зрозуміти всю абсурдність ситуації, уявіть, що держава Україна (як і ваша територіальна громада) — це велика публічна корпорація (єдина юридична особа публічного права, господарюючий суб’єкт).

• Акціонери (власники) — це ми з вами, громадяни України. Саме нам за Конституцією належить усе майно цих корпорацій: земля, надра, інфраструктура.
• Публічні корпорації — Держава виступає як загальнонаціональна корпорація, що оперує стратегічними активами країни, а територіальна громада — це ваша базова місцева публічна корпорація, яка безпосередньо управляє ресурсами на вашій території. Головна їхня відмінність від приватного бізнесу полягає в тому, що ці корпорації наділені владою. І ця влада має використовуватися не для максимізації прибутку заради самого прибутку, а з конкретною метою — для створення безпечних, комфортних та гідних умов життя людей (забезпечення якісною медициною, сучасною освітою, надійним соціальним захистом, безпечною інфраструктурою та чистим довкіллям).
• Менеджери — це Кабінет Міністрів, мери та чиновники. Ми їх тимчасово найняли на роботу, платимо їм чималу зарплату з наших податків, щоб вони ефективно управляли цими спільними активами, приносили нам прибуток і захищали наші інтереси, безпосередньо забезпечуючи нам гідні умови життя. У бізнесі це називається “фідуціарний обов’язок” — діяти виключно на благо акціонерів.

Що ж зробили наші менеджери у випадку з цим Фондом? Замість того, щоб керувати активами в інтересах акціонерів, вони взяли найцінніше, що є в наших публічних корпораціях — стратегічні надра (літій, титан, уран, графіт та ще понад 50 видів критичних мінералів) — і добровільно передали право управляти ними зовнішній іноземній компанії. Треба чітко розуміти: літій — це нафта XXI століття, основа для всіх сучасних акумуляторів, смартфонів та електромобілів. Титан — це основа світової авіації та передової оборонної промисловості. Це не просто корисні копалини, це квиток України у вищу лігу світової економіки.

Держава формально залишається власником цієї землі (щоб не порушувати закон напряму і не викликати скандал), але 50% прибутку (ренти) від усіх нових родовищ тепер довічно забиратиме цей іноземний фонд. Наші “менеджери” фактично відсторонили “акціонерів” (нас із вами) від управління їхнім же майном і нахабно позбавили законних дивідендів. Якби гендиректор приватної компанії зробив щось подібне, він би негайно опинився на лаві підсудних.

Які проблеми намагалися вирішити цим фондом?

Будемо об’єктивними і спробуємо подивитися на ситуацію очима Уряду. Чому вони взагалі на це пішли? Яка логіка стояла за цим рішенням?

Офіційна риторика часто переконує нас, що така сувора централізація необхідна, бо іноземні інвестори нібито «панічно бояться» нашої корупції та поганих судів. Але це наївна ілюзія. Великий транснаціональний капітал абсолютно не боїться працювати в країнах зі слабкими інституціями — навпаки, він чудово вміє використовувати цю слабкість для отримання надприбутків. Як ми вже згадували вище про неоколоніалізм, справжня мета набагато глибша — це фактичне перетворення країни на сировинну колонію. Справжні причини створення такого закритого екстериторіального фонду набагато цинічніші. По-перше, це бажання глобальних гравців встановити абсолютну монополію. Їм вигідніше кулуарно домовитися з кількома чиновниками і забрати всі стратегічні активи “оптом”, ніж чесно конкурувати на прозорих міжнародних аукціонах. І тут треба визнати страшну правду: чиновників та депутатів, які легалізують ці схеми, майбутнє України та простих українців абсолютно не цікавить. Вони вирішують виключно свої власні проблеми — забезпечують собі політичний дах, гарантії безпеки або банальне збагачення, з легкістю розмінюючи для цього національне багатство. По-друге, це спосіб максимізувати викачування ренти. Мета полягає не в захисті від “хаосу”, а у виведенні величезних фінансових потоків з-під українського оподаткування, уникненні екологічної відповідальності перед місцевими громадами та повному блокуванні доступу для НАБУ чи Рахункової палати. Уряд же подає це суспільству як вимушений крок і безпечне “єдине вікно”, щоб нібито швидко залучити гроші в країну.

Але благими намірами вимощена дорога до економічної монополії. Намагаючись втекти від внутрішньої бюрократії, держава добровільно потрапила у грандіозну інституційну пастку, створивши “Левіафана”, який непідвладний нікому.

Де виникає нова надконцентрація влади та монополія

Чиновники з екранів телевізорів заспокійливо переконують: “Не хвилюйтеся, ми управляємо фондом на абсолютно рівних умовах — 50/50. Там є наші представники”. Але насправді це просто математична ілюзія для довірливих глядачів.

Фонд створений за американським правом у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (Limited Partnership). Закони корпоративної гавані штату Делавер чітко кажуть, що в такій компанії є дві абсолютно нерівноцінні ролі, які неможливо змінити рішенням наглядової ради:

1. Генеральний партнер (американська компанія) — він має абсолютну, монархічну владу. Він приймає ВСІ операційні рішення щодня, він підписує багатомільярдні контракти, розпоряджається всім майном і одноосібно вирішує, кому дати ліцензію на видобуток українських надр, а кому — відмовити.
2. Пасивний партнер (Україна) — його роль за законом зводиться до статусу “мовчазного гаманця”. Він просто дає гроші (наші бюджетні 1,9 млрд грн) і за законом штату Делавер взагалі не має права втручатися в щоденне управління. Якщо українська сторона спробує втрутитись, вона втратить юридичний захист.

Що ми отримуємо в результаті? Величезну, ніким в Україні не контрольовану монополію. За Угодою, цей делаверський фонд отримує так зване “Право першої відмови” (Investment Opportunity Rights). Як це працює? Уявіть, що потужний технологічний гігант з Франції чи Німеччини витратив роки, щоб знайти родовище літію в Україні і хоче побудувати там завод. Але він зобов’язаний спочатку принести цей проєкт Фонду. І Фонд може просто забрати його собі на тих самих умовах. Через це жоден інший серйозний інвестор з Європи, Британії чи великий український бізнес просто не прийде в країну — ніхто не хоче грати в гру, де правила написані під одного монополіста.

До того ж, цей Фонд повністю, на всі 100%, звільнений від сплати будь-яких податків в Україні. А найголовніше — його діяльність в принципі не можуть перевірити ні детективи НАБУ, ні аудитори нашої Рахункової палати. Концентрація влади дійсно зменшила наш звичний бюрократичний хаос, але натомість створила єдиний, абсолютно закритий офшорний центр збору нашої національної ренти, який українському суспільству просто не підкоряється.

Конституційна межа: Чи можуть менеджери переписувати правила?

У нашій Конституції (стаття 13) дуже чітко, чорним по білому записано: надра належать Українському народу. Це найвищий закон. Але підписана Урядом Угода про Фонд містить один вкрай небезпечний юридичний пункт — так зване “стабілізаційне застереження”.

Там прямо сказано: якщо будь-які закони України суперечать цій Угоді, то діє Угода, а не закони. Давайте уявимо ситуацію: завтра Верховна Рада бачить, що екологія погіршується, і ухвалює новий, суворіший закон про захист довкілля або збільшує рентні платежі для всіх видобувачів. Що зробить Фонд? Він просто дістане цю Угоду і скаже: “Нас ваші нові закони не стосуються, ми працюємо за старими правилами, бо ви самі це підписали”.

З юридичної та міжнародної точки зору це є фактичною втратою державного суверенітету. Адже базова ознака незалежної держави — це виключне право її парламенту встановлювати та змінювати закони на своїй території задля захисту інтересів суспільства. Коли ж держава добровільно погоджується “заморозити” своє законодавство для окремої іноземної структури, вона створює штучний анклав. Стратегічний ресурс фізично лежить в українській землі, але юридично, екологічно і фінансово він повністю виводиться з-під контролю українського народу.

Це означає, що наші найняті “менеджери” (Уряд) підписали договір, у якому добровільно дозволили зовнішньому іноземному партнеру повністю ігнорувати статут нашої публічної корпорації (Конституцію), який написали самі “акціонери” (народ). З точки зору юридичної оцінки, це має ознаки порушення одразу кількох базових статей Конституції України: статті 13 (яка гарантує, що надра належать виключно народу, а не іноземним структурам), статті 5 (яка забороняє узурпацію влади та делегування суверенітету) та статті 19 (яка прямо зобов’язує чиновників діяти виключно в межах законів України, а не відмовлятися від їх виконання через приватні договори). Це пряме, безпрецедентне змішування владних і господарських функцій, коли замість того, щоб використовувати надану їм владу для забезпечення добробуту громадян, чиновники штучно створюють “державу в державі” і добровільно відмовляються від дії своїх же суверенних законів на власній території.

Довгостроковий економічний сценарій: Що буде далі?

Якщо ця незбалансована модель запрацює у нинішньому вигляді і не буде жорстко переглянута, довгострокові економічні та соціальні наслідки для нашої країни будуть вкрай важкими. Це класичний сценарій так званої “екстрактивної” (викачуючої) економіки:

• Бідність та екологічне лихо територіальних громад на місцях. Уявіть, що у вашій територіальній громаді на Кіровоградщині чи Дніпропетровщині починають рити гігантський титановий або урановий кар’єр. Екологія непоправно псується, радіаційний фон може коливатися, токсичний пил летить на будинки та городи, місцеві дороги перетворюються на напрямки через постійний рух важких фур із рудою. Але справедливі компенсаційні гроші від ренти йдуть не в бюджет вашої територіальної громади, щоб збудувати нову сучасну лікарню чи відновити дорогу. Більше того, треба розуміти гірку реальність: в Україні базова ставка рентної плати за видобуток більшості стратегічних металів (таких як титан, літій, уран) згідно з Податковим кодексом становить лише мізерні 5–6,25%. І найгірше те, що цей відсоток історично вираховується не від реальної ринкової вартості ресурсу на світових біржах, а від штучно заниженої внутрішньої собівартості його видобутку. В результаті, за видобуток цих цінних надр держава отримує до бюджету мізерні суми (лише близько 1–1,5 мільярда гривень на рік по всій країні), що становить менше 1% від їхньої реальної глобальної вартості. А враховуючи податкові привілеї Фонду, це призведе до того, що найцінніші надра будуть просто вивозитися за кордон практично безкоштовно. І навіть 50% від тих жалюгідних залишків ренти автоматично забиратиме Київ і відразу пересилатиме у Делавер. Після завершення видобутку місцевій територіальній громаді залишиться лише мертвий місячний пейзаж, знищені підземні води та хвороби, а всі мільярдні прибутки назавжди осядуть на рахунках за океаном.
• Лавина руйнівних міжнародних судів (Пастка MFN). Оскільки наш Уряд надав американському фонду 100% звільнення від усіх мит та податків, великі інвестори з ЄС, Китаю чи Близького Сходу цього просто так не залишать. За правилами Світової організації торгівлі (СОТ) та десятків міжнародних договорів про “режим найбільшого сприяння”, вони негайно підуть у міжнародні арбітражі у Вашингтоні чи Стокгольмі. Вони вимагатимуть таких самих нульових податків для свого бізнесу в Україні, посилаючись на дискримінацію. І міжнародна юридична практика показує: Україна гарантовано програє ці суди. Нам доведеться виплачувати мільярди доларів компенсацій з нашого й так дірявого державного бюджету.
• Сировинний придаток назавжди. Угода (зокрема її 8-ма стаття) дає США пріоритетне право викуповувати наші цінні мінерали в сирому вигляді. Різниця між продажем сирої літієвої руди, яку щойно дістали з-під землі, і продажем готового сучасного акумулятора — це тисячі відсотків доданої вартості. Тобто замість того, щоб змушувати інвесторів будувати високотехнологічні заводи з виробництва батарей чи складної електроніки прямо тут, в Україні (створюючи престижні, високооплачувані робочі місця для українців та стимулюючи науку), ми будемо просто викопувати брудну руду і за безцінь відправляти її за кордон. У такій моделі економіки сучасна освіта та наука стають просто непотрібними і будуть остаточно знищені через відсутність фінансування — адже для чорнової роботи в кар’єрах не потрібні інженери чи науковці. Разом із ними через нестачу податків деградує і зникне безкоштовна охорона здоров’я, а про гідні пенсії доведеться забути назавжди. Натомість ми отримаємо жахливу екологію: наприклад, варварський видобуток того ж літію без сучасних технологій переробки гарантовано призведе до отруєння та критичного виснаження підземних вод. Ми своїми руками забезпечимо розвиток чужих економік, назавжди закріпивши за Україною статус бідної, екологічно знищеної сировинної колонії з хворим населенням.

Чіткий висновок: Нам не потрібна така “компанія”. Час ставати повноцінними господарями

Ця стаття в жодному разі не закликає відмовитися від стратегічного партнерства зі США чи іншими союзниками. Але треба сказати прямо: нам абсолютно не потрібна така іноземна “компанія” чи фонд, структура яких від самого початку заточена під неоколоніальне викачування наших ресурсів, втрату суверенітету та знищення нашого майбутнього. Нам не потрібні зовнішні “управлінці”, які вивезуть за безцінь наші надра, залишивши нам отруєну воду, деградовану медицину і нуль коштів на освіту та пенсії.

Єдиний реальний вихід із цієї економічної та інституційної прірви — це повноцінне становлення держави та кожної територіальної громади як єдиної юридичної особи публічного права, господарюючого суб’єкта (ЄЮОПП ГС).

Що це означає на практиці для нашої відбудови?

1. Повернення економічної суб’єктності. Держава та громади як ЄЮОПП ГС не віддають стратегічне управління активами в Делавер чи будь-які інші офшори. Вони самі виступають повноправними, сильними партнерами, які диктують умови: “Хочете наш літій чи титан? Будуйте заводи з глибокої переробки тут, в Україні, сплачуйте реальну ренту і податки в наші бюджети”.
2. Мета — умови життя, а не чужий прибуток. Усі зароблені спільною публічною корпорацією (ЄЮОПП ГС) гроші повинні цільовим чином іти на створення гідних умов життя для “акціонерів” (громадян). Це означає пряме фінансування сучасної освіти, надійної охорони здоров’я, виплату гідних пенсій та забезпечення жорсткого екологічного контролю, щоб наші діти пили чисту воду, а не токсичні відходи від кар’єрів.
3. Жорсткий контроль над “менеджерами”. Чиновники, міністри та депутати — це лише тимчасово найнятий персонал нашої ЄЮОПП ГС. Вони не мають права самовільно розпоряджатися чи дарувати наше майно для вирішення своїх особистих проблем чи політичних інтересів. Будь-які договори, що обмежують дію українських законів і віддають ренту за кордон, мають трактуватися як пряма зрада інтересів корпорації та народу.

Якщо “акціонери” (свідомі громадяни та територіальні громади) зараз не усвідомлять себе повноправними власниками і не змусять працювати механізм ЄЮОПП ГС, то ця велика публічна корпорація під назвою “Україна” просто зникне як самостійний гравець. Її розберуть на запчастини іноземні фонди за мовчазної згоди корумпованого “менеджменту”. А українцям від цього “партнерства” залишаться лише величезні зовнішні борги, знищена екологія, розбиті дороги та виснажена, спустошена земля без майбутнього.

📚 Джерела:

1. Моргун В. В. Приватизація публічних функцій: правово-економічний аналіз ризиків для територіальних громад. // Європейські перспективи. 2026. № 1. Режим доступу: https://ep.unesco-socio.in.ua/archive/2026-1/ (Наукове обґрунтування загроз перетворення публічних активів на інструмент приватної ренти, “захоплення” громад корпораціями та соціальної деградації).
2. Моргун В. В. Три виміри права: Обґрунтування трисекторної моделі юридичних осіб. // ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ПРАВО ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ. ВИПУСК 30 Київ 2025. Режим доступу: https://visnyk.mu.edu.ua/index.php/pravo/issue/view/154/147 (Концептуальне доведення необхідності впровадження моделі «Єдина юридична особа публічного права — господарюючий суб’єкт» (ЄЮОПП-ГС) для захисту суверенітету територіальних громад та держави).
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 202 — “Про утворення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови” (та супровідні документи щодо меморандуму та статуту Фонду). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/202-2024-%D0%BF
4. Конституція України — Стаття 13 (про надра як власність Українського народу), Стаття 5 (про народ як єдине джерело влади та суверенітет) та Стаття 19 (про обов’язок посадових осіб діяти виключно в межах законів України). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
5. Бюджетний кодекс України та Закони України “Про Державний бюджет” — щодо механізмів вилучення «військового» та звичайного ПДФО, скасування реверсних дотацій для фінансово спроможних територіальних громад та виділення 1,9 млрд грн бюджетних коштів на створення спецфондів. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
6. Податковий кодекс України (Розділ IX. Рентна плата) — статті 252 та суміжні, що регламентують бази та ставки оподаткування (5–6,25%) для видобутку металевих руд (титан, літій, уран тощо). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
7. Законодавство штату Делавер, США (Delaware Revised Uniform Limited Partnership Act) — § 17-303 та § 17-403, що визначають абсолютну владу Генерального партнера (General Partner) та повну відсутність операційних повноважень і права голосу в управлінні у Пасивного партнера (Limited Partner). Режим доступу: https://delcode.delaware.gov/title6/c017/