Антикорупційна пастка: як НАБУ, САП і ВАКС легалізують топкорупцію

Що як уся антикорупційна інфраструктура України — це не просто невдала реформа, а юридично витончена спецоперація? Що як її справжня мета — не лише дати топкорупціонерам гарантований шлях до свободи, а й забезпечити їм юридичне відбілювання награбованих активів?

Це цинічна схема, збудована на свідомому ігноруванні ключових норм Конституції України. І найзухваліше те, що вся ця гігантська «пральня» для захисту корупціонерів та їхніх статків фінансується безпосередньо з кишень українських платників податків.

Крок 1: Створення органу всупереч Конституції

Першим етапом схеми було створення слідчого органу, який, хоч і діє на підставі окремого закону, за своєю суттю є неконституційним.

Основа держави — це Конституція. Її стаття 19 зобов’язує всі органи влади діяти виключно в межах, передбачених Основним Законом. Однак творці НАБУ свідомо проігнорували цю норму.

• Стаття 6 Конституції встановлює чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.
• Стаття 113 Конституції визначає Кабінет Міністрів вищим органом у системі виконавчої влади.

Створивши НАБУ як орган виконавчої влади, але поза підпорядкуванням КМУ, його архітектори заклали фундаментальну суперечність із конституційною архітектурою. Це не теорія, а доведений факт. Конституційний Суд України у своєму рішенні №7-р/2020 прямо визнав неконституційним Указ Президента про призначення директора НАБУ, оскільки такі повноваження не передбачені Основним Законом. Це рішення — офіційне підтвердження того, що вся діяльність органу має хибний, неконституційний фундамент.

Крок 2: Забезпечення «отруйних» доказів

Цей неконституційний фундамент автоматично робить усі докази, зібрані НАБУ, «отруйними». Відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева», докази, отримані органом, що діє поза конституційними рамками, є недопустимими. Це дає захисту залізний аргумент для визнання всіх доказів нікчемними.

Крок 3: Спотворення ролі с прокурора (САП та НАЗК)

Наступним елементом пастки стало спотворення функцій прокуратури. На перший погляд, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) виглядає легітимною, оскільки формально є частиною системи прокуратури. Однак проблема криється в іншому: антикорупційне законодавство неконституційно делегувало прокурорські повноваження іншим органам, зокрема НАЗК.

• Порушення монополії прокуратури: Закон «Про запобігання корупції» надав НАЗК право звертатися до суду для визнання правочинів недійсними. Це є прямою прерогативою прокуратури згідно зі статтею 131¹ Конституції України.
• Правова невизначеність: Норми закону, що надають ці повноваження, є надмірно розмитими, що порушує принцип юридичної визначеності, закладений у ст. 8 та 19 Конституції.

Як влучно зазначив заступник голови НААУ Валентин Гвоздій, «Верховна Рада України, делегувавши конституційні повноваження прокуратури Національному агентству, вийшла за межі повноважень, встановлених Конституцією». Таким чином, уся система працює в режимі неконституційного змішування функцій, що ставить під сумнів законність багатьох її дій.

Як це працює на практиці: конкретні кейси під загрозою

Теоретичні ризики вже сьогодні є реальною загрозою для найгучніших антикорупційних справ. Розглянемо два приклади.

Справа «ПриватБанк – Коломойський»

• Суть: У вересні 2023 року, за офіційним повідомленням НАБУ, було завершено слідство щодо Ігоря Коломойського за підозрою в організації заволодіння 9,2 млрд грн. У межах справи повідомлено про підозру, арештовано активи, проведено обшуки та негласні слідчі дії (НСРД).
• Аналіз через нашу схему: Захист може стверджувати, що оскільки НАБУ є неконституційним органом (порушення ст. 6, 19, 113 Конституції, підтверджене рішенням КСУ №7-р/2020), то всі його дії є нікчемними. Повідомлення про підозру, арешт активів, протоколи обшуків, дані НСРД — усе це «плоди отруйного дерева». Будь-який суд, що керується верховенством права, буде змушений визнати ці докази недопустимими.

Справа «Мартиненко (СхідГЗК)»

• Суть: Справа, розслідування якої НАБУ завершило ще у 2017 році, стосується екснардепа Миколи Мартиненка та збитків ДП «СхідГЗК» на суму понад 17 млн доларів. У справі були гучні затримання, обшуки та вилучення документів.
• Аналіз через нашу схему: Кожна дія НАБУ — від демонстративного затримання до вилучення бухгалтерських записів — здійснена органом без належної конституційної легітимності. Захист може оскаржити не лише докази, а й самі процесуальні дії як такі, що проведені неуповноваженим суб’єктом. Це створює підстави для визнання всього провадження незаконним від самого початку.

Погляд експертів: попередження, які проігнорували

Викладена проблема — не просто авторська позиція, а предмет занепокоєння у фахових колах. Ще на етапі створення антикорупційних органів деякі юристи-конституціоналісти та колишні судді попереджали про ризики. На їхню думку, не можна в гонитві за швидкими результатами створювати органи, що існують у «сірій зоні» конституційного поля. Експерти наголошували, що будь-яке відхилення від Основного Закону рано чи пізно буде використане фігурантами справ для уникнення відповідальності, що повністю нівелює всю антикорупційну роботу.

Аргумент про «незалежність»: чи виправдовує мета засоби?

Головний аргумент прихильників існуючої моделі полягає в тому, що особливий статус НАБУ нібито потрібен для його незалежності від корумпованої політичної системи. Однак цей підхід є хибним у своїй основі.

Справжня незалежність правоохоронного органу забезпечується не виведенням його за межі конституційного поля, а чіткими законами, прозорими процедурами, належним контролем та верховенством права. Створення «незалежного» органу всупереч Конституції — це не незалежність, а безконтрольність, що неминуче призводить до зловживань або, як у нашому випадку, до створення юридичної пастки. Мета боротьби з корупцією не може виправдовувати руйнування конституційного ладу.

Крок 4: Формування «суду з дефектом»

Щоб пастка закрилася, потрібен був і відповідний суд. ВАКС також створений на основі окремого закону, але процедура його формування викликає обґрунтовані конституційні сумніви щодо дотримання статті 5 Конституції, яка проголошує народ України єдиним джерелом влади. Вирішальний голос іноземних експертів при доборі суддів — це делегування суверенної функції держави зовнішнім силам, що прямо суперечить суті народного суверенітету.

Міжнародний досвід: унікальна українська помилка?

Порівняльний аналіз показує, що Україна обрала вкрай ризикований шлях. Навіть у Румунії, чий антикорупційний директорат (DNA) часто ставлять у приклад, його діяльність супроводжувалася постійними конфліктами з Конституційним судом щодо повноважень та процедур. У Польщі ж Центральне антикорупційне бюро (CBA) неодноразово звинувачували у використанні як інструменту політичної боротьби. Цей досвід доводить: створення надпотужних органів поза чіткими конституційними рамками несе величезні ризики для правової держави.

Крок 5: Маніпуляція студентами як димова завіса

Щоб надати цій масштабній афері вигляд легітимності, її прикрили щитом буцімто громадської підтримки. Для цього була застосована цинічна технологія — перетворення участі молоді у боротьбі з корупцією на аморальний інструмент впливу.

Багато студентів і молодих активістів щиро вірять, що виступають проти зла, не підозрюючи, що насправді їх використовують «всліпу» — для легітимації ще глибших і прихованіших корупційних схем. Їхня енергія й довіра маніпулятивно використовується, щоб створити ілюзію нібито громадського запиту на створення антикорупційних інституцій, які фактично стали щитами для захисту топпосадовців. Маніпуляторами у цій грі виступають саме ті, хто має прямий інтерес у збереженні корумпованого статус-кво — транснаціональні фінансові агенти, пов’язані з олігархічними групами, а також самі високопосадові корупціонери, які прагнуть створити систему штучної легалізації власних активів. Масові «антикорупційні» акції, часто за участі студентства, у такій схемі виконують роль ширми — вони покликані відвернути увагу від правових дефектів нових органів і сформувати хибне враження про підтримку суспільством того, що насправді є інструментом політичного та економічного прикриття.

Справжній центр корупції вже давно перемістився у вищі ешелони влади — Верховну Раду, Кабінет Міністрів, Офіс Президента. Саме там ухвалюються закони та кадрові рішення, що й формують архітектуру так званої «антикорупційної пастки».

Думка: Типологія корупційних законів

Сучасне українське законодавство, ухвалене під виглядом «реформ», часто виконує протилежну функцію — не боротьбу з корупцією, а її легалізацію. Ці закони можна умовно поділити на кілька груп:

1. 1. Легалізація грабунку країни: закони, що передають землю, надра, стратегічну інфраструктуру, енергетику, банківський сектор у приватні руки наближених до влади осіб, тобто членів організованих злочинних угруповань.
   2. Створення репресивної системи поза народним контролем: інститути на кшталт НАБУ, САП, ВАКС — створені поза межами конституційної юрисдикції України, з порушенням принципу народного суверенітету. Вони діють не для захисту прав громадян, а для забезпечення недоторканності правлячих кланів.
   3. Цементування злочинної влади: ухвалення виборчих законів, які лише імітують демократію. Насправді ці закони впровадили майновий ценз, сегрегацію виборчого права, а також унеможливили участь у виборах альтернативних, незалежних кандидатів. Таким чином до влади мають доступ лише «свої».

Сегрегація виборчого права у філософсько-правовому сенсі

Сегрегація виборчого права порушує принцип рівності (як формальної, так і фактичної), а отже — суперечить:

1. • міжнародним стандартам (ст. 21 Загальної декларації прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права),

   • та Конституціям демократичних держав (зокрема, ст. 24 та ст. 38 Конституції України).

Фінал схеми: Свобода і легальний вивід награбованих коштів

Тепер складаємо пазл. Корупціонера засуджують. А потім починається найголовніше. Засуджений звертається до ЄСПЛ і доводить, що його було засуджено в рамках процедури, яка порушує право на «суд, встановлений законом» (стаття 6 ЄКПЛ).

Аргументація спиратиметься на численні прецеденти ЄСПЛ (наприклад, справи “Сокуренко і Стригун проти України”, “Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland”), де суд неодноразово наголошував: якщо національний орган створений з порушенням фундаментальних норм національного законодавства (насамперед Конституції), він не може вважатися «встановленим законом».

Рішення ЄСПЛ на користь скаржника запускає ланцюгову реакцію:

1. Скасування вироку.
2. Зняття всіх звинувачень і, як наслідок, усунення юридичних підстав для арешту активів.
3. Повернення та легалізація активів. Держава зобов’язана повернути все майно, яке тепер стає юридично чистим.

Інфографіка: Схема «Антикорупційної пастки»

• Крок 1. Створення слідчого органу (НАБУ) та суду (ВАКС) на основі законів, що суперечать Конституції.
• Крок 2. Гучне розслідування та збір доказів, які від початку є «отруйними».
• Крок 3. Засудження фігуранта в національному суді під суспільні оплески.
• Крок 4. Звернення до ЄСПЛ зі скаргою на порушення права на «суд, встановлений законом».
• Крок 5. Рішення ЄСПЛ на користь скаржника, скасування вироку.
• Результат: Фігурант вільний, а його заарештовані активи стають юридично «чистими».

ізнесмена з легальним капіталом. І все це — за гроші українського народу.

Рішення ЄСПЛ стає своєрідним «сертифікатом чистоти» для вкрадених грошей. Корупціонер не просто виходить на свободу — він перетворюється на доброчесного бізнесмена з легальним капіталом. І все це — за гроші українського народу.

Що робити? Конкретні кроки для виходу з пастки

Констатація проблеми не є самоціллю. Існуюча ситуація вимагає негайних та рішучих дій для захисту правової системи держави. Необхідно терміново:

1. Ініціювати законодавчі зміни для приведення статусу НАБУ та САП у повну відповідність до Конституції України, зокрема, визначивши їхнє чітке місце в системі органів виконавчої влади.
2. Переглянути процедуру формування судових органів, унеможлививши зовнішній вплив, що суперечить принципам державного суверенітету.
3. Провести незалежний аудит діяльності антикорупційних органів не лише щодо фінансових показників, а й щодо дотримання ними конституційних прав громадян.

Українське суспільство заслуговує не на імітацію, а на справжнє правосуддя — з реальними судами, законними слідчими органами і чесними процедурами, а не на бутафорну антикорупцію за лекалами колоніальної підлеглості.