Криза “Київміськбуду”: від будівельної піраміди до політичної маніпуляції та правового нігілізму

Вступ: Багатошарова катастрофа

Криза «Київміськбуду» — це давно не про банкрутство однієї компанії. Це симптом хронічної хвороби, що вразила систему управління столицею, багатошарова криза, яка оголила її найглибші патології. На поверхні лежить економічна катастрофа — класична будівельна піраміда, що залишила тисячі людей без грошей та житла. Глибше — цинічна політична технологія, що перетворює людське горе на електоральний ресурс. А в самому фундаменті — свідомий юридичний нігілізм та ігнорування фундаментальних норм права, що дозволяє цій системі існувати й процвітати.

Саме тому спроба влади «врятувати» компанію, вливши в неї 2,5 млрд грн, не може розглядатися як лікування. Це лише знеболювальне, яке тимчасово знімає симптоми, але насправді консервує хворобу, дозволяючи їй розвиватися далі. Ця стаття доводить: проблема не в окремих помилках, а в самій системі, і без її фундаментальної перебудови будь-які бюджетні вливання неминуче будуть розкрадені, лише поглиблюючи кризу.

Діагноз: Крах системної піраміди

Історія “Київміськбуду” — це класичний приклад трансформації надійного державного підприємства на приватну структуру, головною метою якої стало не будівництво житла, а виведення активів. Створена у 1955 році, компанія була символом надійності, але після приватизації у 2004 році перетворилася на інструмент збагачення вузького кола осіб.

Механізм був простим і ефективним:

1. Залучення коштів інвесторів під бренд із високою довірою.
2. Виведення грошей через афілійовані компанії-субпідрядники та фіктивні договори.
3. Доведення компанії до фінансового виснаження.
4. Перекладання відповідальності за добудову на міський бюджет, прикриваючись зовнішніми факторами, як-от війна чи економічна криза.

Політична технологія: Голоси в обмін на ілюзію порятунку

Рішення про докапіталізацію варто розглядати не як економічний крок, а як елемент передвиборчої кампанії, що вже фактично стартувала в Києві. Ця технологія працює за чітким, цинічним планом:

• Створення електорального активу: Тисячі ошуканих інвесторів та їхні родини — це не просто постраждалі. Це ідеальний електоральний актив: згуртований, емоційно заряджений і доведений до відчаю. Роки невизначеності, втрачені заощадження та розбиті мрії роблять цю групу надзвичайно вразливою до будь-яких обіцянок. Вони готові підтримати не того, хто пропонує реалістичний план, а того, хто першим подасть хоча б примарний сигнал надії, незалежно від його щирості.
• Роль “рятівника”: Рішення про докапіталізацію стає центральним елементом політичного спектаклю. Чинна влада чи окремі політики отримують можливість приміряти на себе роль “рятівника”. Це розігрується через гучні заяви на телекамери, зустрічі з ініціативними групами інвесторів та публікації в ЗМІ, де наголос робиться не на складності проблеми, а на самому факті “виділення коштів”. Таким чином, створюється образ рішучого лідера, що “вирішує” проблеми, хоча насправді відбувається лише імітація діяльності.
• Маніпуляція замість вирішення: Справжня мета цієї схеми — не добудувати квартири, а конвертувати бюджетні кошти в електоральні голоси. Виділеної суми у 2,5 млрд грн, за оцінками експертів, катастрофічно недостатньо для завершення всіх об’єктів, де реальна потреба може сягати десятка мільярдів. Це робить проєкт заздалегідь провальним з економічної точки зору, але надзвичайно ефективним з політичної. Влада отримує миттєвий PR-ефект, а реальне вирішення проблеми відкладається на невизначений термін.
• Трагедія людей перетворюється на політичний ресурс. Людське горе, страх і надія цинічно перетворюються на розмінну монету в політичній грі. Це не просто маніпуляція, це руйнування самої основи суспільного договору. Коли вибори минуть, а гроші закінчаться, відповідальність за неминучий провал можна буде легко перекласти на “об’єктивні обставини”: війну, інфляцію, бюрократію чи навіть на самих інвесторів, звинувативши їх у “надмірних вимогах”.

Юридична оцінка: Правові ризики рішення Київради

На перший погляд рішення Київради про збільшення статутного капіталу ПАТ «ХК „Київміськбуд“» може видаватися технічним або навіть соціально вмотивованим кроком. Проте при детальному аналізі виявляється ціла низка юридичних ризиків і потенційних порушень, які перетворюють це рішення на небезпечний прецедент:

• Порушення принципу цільового та ефективного використання бюджетних коштів

Згідно зі статтею 7 Бюджетного кодексу України, усі видатки мають здійснюватися з урахуванням ефективності, результативності та цільового характеру. Виділення 2,5 млрд грн на докапіталізацію без затвердженого та верифікованого плану добудови об’єктів, графіків виконання робіт, кошторисів, аудиту компанії, результатів перевірки з боку державних органів (ДАСУ, прокуратура, НАЗК, НАБУ) є свідченням неефективного розпорядження публічними коштами. Це може кваліфікуватися як зловживання службовим становищем (ст. 364 КК України) або нецільове використання бюджетних коштів (ст. 210 КК України).

• Конфлікт інтересів та ознаки лобіювання приватного інтересу за рахунок громади

ПАТ «ХК „Київміськбуд“» — це приватне акціонерне товариство, а не унітарне комунальне підприємство, і ця юридична форма має вирішальне значення. Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону «Про акціонерні товариства», акціонери не несуть відповідальності за зобов’язаннями товариства і ризикують лише вартістю належних їм акцій.

Це створює правову колізію: територіальна громада, як мажоритарний акціонер, юридично не зобов’язана покривати борги компанії. Однак рішенням про докапіталізацію її фактично змушують це робити, спрямовуючи мільярди з бюджету на порятунок комерційної структури. Таким чином, публічні кошти використовуються для покриття приватних комерційних ризиків та наслідків неефективного управління, тоді як інші приватні акціонери та менеджмент, що призвів до кризи, не несуть жодної фінансової відповідальності. Це є яскравою ознакою лобіювання приватних інтересів за рахунок громади, адже йдеться про докапіталізацію з ризиком непрозорого використання коштів, без механізмів належного контролю та публічної звітності.

Ключова загроза: громада платить з бюджету, щоб покрити борги, за які юридично не відповідає, і при цьому не має гарантій, що отримає житло або інше майнове забезпечення натомість.

• Імовірність порушення антикорупційного законодавства

Формально докапіталізація може розглядатися як державна допомога суб’єкту господарювання. Відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», вона підлягає обов’язковому погодженню з Антимонопольним комітетом України. В іншому випадку це може бути незаконною державною допомогою, що тягне за собою зобов’язання повернути кошти до бюджету.

• Можливість судового оскарження та кримінальних проваджень

Рішення Київради є юридично вразливим, що відкриває шлях для численних позовів та розслідувань, здатних заблокувати його виконання. Провадження можуть відбуватися за кількома напрямками:

• В адміністративному суді: Громадські активісти або депутати можуть подати позов, звинувативши Київраду у перевищенні повноважень та порушенні бюджетного законодавства. Аргументом стане те, що виділення коштів комерційній структурі без належного обґрунтування суперечить принципам ефективності та цільового використання публічних фінансів.
• В господарському суді: Конкуренти на будівельному ринку можуть оскаржити рішення як таке, що створює дискримінаційні умови. Надання переваг одній компанії за рахунок бюджету порушує антимонопольне законодавство і може бути визнане незаконною державною допомогою, що спотворює ринкову конкуренцію.
• В антикорупційних органах (НАБУ, САП): Рішення може стати підставою для кримінального провадження. Розслідування може стосуватися можливої корупційної змови між посадовими особами Київради та вигодонабувачами (менеджментом компанії, афілійованими підрядниками). Підставою для розслідування може стати підозра у зловживанні владою з метою отримання неправомірної вигоди для третіх осіб, що є прямою підслідністю НАБУ.

• Відсутність належної інвентаризації та аудиту активів

Без відкритого незалежного аудиту та інвентаризації майна рішення про докапіталізацію можна вважати юридично необґрунтованим. Це порушує принцип належного управління комунальним майном (стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Юридичний висновок:

Рішення Київради не лише економічно неефективне, а й юридично вкрай вразливе, що робить його небезпечним прецедентом. Його реалізація без належної правової основи, прозорого аудиту та дієвих механізмів контролю створює високі ризики масштабної корупції, оскільки мільярдні потоки спрямовуються у непрозору структуру. Це також відкриває прямий шлях до нецільового використання коштів, коли гроші громади будуть витрачені на будь-що, окрім реальної добудови житла. Найголовніше, це рішення створює персональні юридичні ризики для кожного, хто до нього причетний, відкриваючи можливості для притягнення до кримінальної відповідальності окремих посадових осіб за зловживання владою чи службову недбалість у майбутньому.

Аналіз з точки зору інтересів територіальної громади

Найбільш болючим у всій ситуації є те, що саме територіальна громада Києва фактично виступає головним донором цієї шахрайської схеми. Виділення 2,5 млрд грн на докапіталізацію «Київміськбуду» не є абстрактним фінансовим маневром — це реальні гроші з бюджету міста, які могли би бути спрямовані на критичні соціальні та інфраструктурні потреби:

• Невідкладний ремонт аварійних мостів, зокрема мосту Метро та мосту Патона, руйнування яких загрожує не лише транспортним колапсом для всього міста, а й загибеллю сотень людей.
• Запобігання руйнуванню метрополітену, що вже проявилося в аварії на ділянці “Деміївська” – “Либідська”, та модернізація інших критичних ділянок.
• Ремонт зношеної каналізаційної системи, через яку місто потерпає від масштабних потопів після кожної значної зливи.
• Будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб та ветеранів, які роками стоять у чергах.
• Модернізація шкіл, лікарень та будівництво надійних укриттів, що є питанням безпеки в умовах війни.
• Підтримка ОСББ та програм енергомодернізації для зменшення комунальних платежів киян.

Ці кошти — це податки киян, від малого бізнесу до кожного працівника, і громада має повне право знати та контролювати, на що вони витрачаються.

Пряме вливання бюджетних грошей у сумнівний бізнес-проєкт без гарантій результату — це фактично подарунок за кошт громади тим, хто роками виводив активи з компанії. Це рішення не просто неефективне, воно свідомо розколює суспільство, застосовуючи класичний принцип “розділяй і володарюй”.

Також варто враховувати, що внаслідок таких рішень:

• Зростає соціальне напруження та створюються штучні конфлікти: Влада свідомо зіштовхує лобами кілька груп постраждалих киян. З одного боку — інвестори “Київміськбуду”, які вимагають своїх квартир. З іншого — кияни, що втратили житло внаслідок російських обстрілів і потребують допомоги. А також усі мешканці міста, які щодня ризикують стати жертвами техногенних катастроф через аварійні мости та зношену інфраструктуру. Замість того, щоб об’єднати громаду навколо вирішення спільних проблем, влада змушує одних постраждалих конкурувати з іншими за бюджетні кошти. Це відволікає увагу від справжніх винуватців кризи та дозволяє маніпулювати громадською думкою.
• Руйнується довіра до місцевого самоврядування, адже ресурси витрачаються не на потреби громади, а на інтереси забудовного лобі.
• Знижується інвестиційна привабливість міста, бо правова невизначеність і непрозорість рішень створюють ризики для бізнесу.

Таким чином, рішення про докапіталізацію прямо суперечить інтересам громади, оскільки:

• Не дає прозорих гарантій результату.
• Підтримує приватні (афілійовані) інтереси за публічні кошти.
• Нівелює принципи соціальної справедливості та ефективного управління.

Вихід із глухого кута: План порятунку міста, а не схем

Констатація проблеми не є самоціллю. Щоб розірвати це замкнене коло, потрібні рішучі та системні кроки:

1. Скасування рішення про докапіталізацію. Замість вливання грошей у “чорну діру” — ініціювати повний, незалежний аудит “Київміськбуду” із залученням міжнародних аудиторських компаній та громадськості.
2. Створення єдиного реєстру інвесторів та активів. Провести повну інвентаризацію всіх об’єктів, зобов’язань та активів компанії, щоб отримати реальну картину фінансового стану.
3. Кримінальні провадження та конфіскація. На основі даних аудиту правоохоронні органи мають відкрити провадження проти менеджменту та пов’язаних осіб з метою конфіскації незаконно набутих активів та спрямування їх у фонд добудови.
4. Створення єдиного суб’єкта публічного права — Територіальної громади м. Києва. Замість неефективної докапіталізації існуючої непрозорої структури, яка лише консервує проблеми, необхідно реалізувати більш фундаментальну реформу. Ця ідея, яку обґрунтовують українські вчені в галузі муніципального права та економіки, зокрема Вячеслав Моргун, полягає у створенні єдиного господарюючого суб’єкта публічного права — «Територіальна громада Києва».
   На відміну від приватних компаній, чия основна мета — максимізація прибутку для своїх власників, такий суб’єкт працюватиме за абсолютно іншим принципом: створення суспільного блага для всіх членів територіальної громади. Його діяльність буде спрямована на мінімізацію витрат та мінімізацію собівартості при одночасному збільшенні кількості та якості отриманих киянами благ: квадратних метрів якісного житла, стабільного постачання тепла, світла та води, доступної освіти, охорони здоров’я, безпеки та інших життєво важливих послуг.
   Ця структура має консолідувати всі комунальні ресурси (землю, майно, фінанси), підприємства та органи місцевого самоврядування в єдиний, підконтрольний киянам організм. Такий підхід ліквідує тисячі непрозорих КП та дозволить громаді здійснювати прямий та ефективний контроль, брати участь в обговоренні ключових рішень та безпосередньо впливати на їх ухвалення. Саме цей єдиний, підзвітний суб’єкт, а не чергове КП, має виступати виконавцем, замовником та контролером добудови проблемних об’єктів. Це гарантує, що ресурси використовуються в інтересах киян, а не розпорошуються між численними структурами, де їх легко розкрасти.

Це єдиний справедливий шлях, який дозволяє перейти від імітації порятунку до реального вирішення проблеми, захистивши інтереси як ошуканих інвесторів, так і всієї територіальної громади Києва.

Висновок:

Лише кардинальна зміна підходів, що включає повний аудит, невідворотну кримінальну відповідальність винних та створення прозорої комунальної альтернативи, може врятувати не лише «Київміськбуд», а й довіру громади до міської влади. Йдеться про розрив порочного кола, де наслідки корупції та неефективного управління систематично перекладаються на плечі платників податків. Без цього довіра буде остаточно зруйнована, а будь-які майбутні ініціативи влади сприйматимуться крізь призму глибокого скепсису та підозр.

Територіальна громада Києва — це не бездонний гаманець для покриття чужих злочинів та прорахунків. Це суб’єкт права, який має бути у центрі будь-якого рішення, що стосується публічних коштів та міського простору. Кожна гривня, спрямована на порятунок непрозорих структур, — це гривня, відібрана у шкіл, лікарень та критичної інфраструктури, безпека якої стосується кожного мешканця. Повернути громаді її законне місце в управлінні містом — єдиний шлях до сталого розвитку та відновлення елементарної справедливості.