Київ, який грабують: Як архітектурна помилка системи та “феодальна” приватизація знищують наше місто

Коротко про головне:

• Корупція як реформа: Те, що ми вважаємо “недбалістю”, насправді є результатом свідомо впровадженої моделі приватизації прибутків та націоналізації збитків. Влада роздробила єдиний організм міста на тисячі комунальних підприємств, перетворивши їх на інструменти викачування грошей.
• Фасадний урбанізм: Бюджетні мільярди йдуть на “видимі” покращення (парки, скляні мости) для піару, тоді як критична інфраструктура деградує. “Втомлені” мости Метро і Патона загрожують транспортним колапсом і гуманітарною катастрофою.
• Техногенна небезпека: Аварії в метро — це наслідок жадібної забудови, яка ігнорує гідрогеологію (звуження русла притоки річки Либідь заради ТРЦ Ocean Plaza). Замість вирішення проблеми тиску води, влада “латає дірки”, що загрожує новими катастрофами.
• Енергетична пастка: Радянський запас міцності енергосистеми, розрахований на ядерну війну, був знищений “оптимізацією” та розкраданням резервів. Взимку тисячі киян залишаються без тепла не лише через обстріли, а й через масові прориви зношених труб.
• Житловий парадокс: Приватні керуючі компанії в “ситі” часи забирають прибутки, а в кризу (війна, неплатежі) кидають будинки напризволяще (кейс “Ковальська-Житлосервіс”), змушуючи місто рятувати ситуацію за рахунок бюджету.
• Вихід: Єдиний шлях порятунку — перехід до моделі Єдиної Юридичної Особи Публічного Права — Господарюючий Суб’єкт (ЄЮОПП-ГС). Це поверне територіальній громаді статус реального власника та ліквідує корупційних посередників.

Вступ

Київ переживає найглибшу інфраструктурну кризу за часи своєї незалежності. Щодня ми бачимо нові повідомлення про прориви труб, зупинку метро, аварійні мости та холодні батареї. Влада намагається списати все на війну та “підступного ворога”. Безумовно, фактор війни є критичним. Але правда полягає в тому, що Київ почав руйнуватися зсередини задовго до першого ракетного удару.

Війна стала лише потужним рентгеном, який просвітив усю гниль системи управління столицею. Вона показала, що запас міцності, який мав би захищати нас у найважчі часи, був розпроданий та розкрадений. Ми опинилися в ситуації, коли безпека мільйонів людей принесена в жертву збагаченню вузького кола чиновників та забудовників.

Ця стаття — не просто перелік аварій. Це системний аналіз того, як саме у нас вкрали місто. Ми розберемо механіку цього пограбування: від юридичних трюків з комунальними підприємствами до інженерних злочинів на річці Либідь. І, що найважливіше, ми запропонуємо реальний, науково обґрунтований шлях виходу з цієї прірви.

Уявіть ситуацію: ви найняли прораба, щоб він замінив у вашій квартирі гнилу електропроводку, яка вже іскрить і загрожує спалити весь будинок. Ви дали йому гроші — повну суму, необхідну для найкращих матеріалів. Але він, замість купівлі нових надійних кабелів, придбав собі новий шкіряний салон у службовий “Мерседес” та путівку на Мальдіви. А старі, обгорілі дроти просто зафарбував дешевою фарбою, замотав ізоляційною стрічкою і поклеїв зверху дорогі “італійські” шпалери, щоб створити ілюзію ідеального ремонту.

Ви приходите додому, бачите красиві стіни, блискучі вимикачі і радієте. Гості хвалять ваш смак. Але коли через місяць, глупої ночі, у вас станеться коротке замикання і пожежа — це буде не прикрий “нещасний випадок”, не “форс-мажор” і не “стихійне лихо”. Це буде закономірний, математично прорахований результат умисної крадіжки. Прораб знав, що дроти згнили. Він знав, що навантаження на мережу зростає. Він знав, що пожежа неминуча. Але його цинічне бажання отримати шкіряний салон тут і зараз переважило ціну вашого життя та безпеки вашої родини.

Саме це відбувається з Києвом сьогодні, тільки в масштабах тримільйонного мегаполісу. Те, що ми делікатно називаємо в новинах “втомленими мостами”, “підтопленим метро”, “проривами труб” чи “аварійними відключеннями”, насправді є наслідком свідомої, цинічної та системної політики розкрадання. Але давайте копнемо глибше. Чому “прораб” зміг це зробити? Чому ця схема працює роками, незважаючи на зміну прізвищ мерів та президентів?

Тому що ви (громада) дозволили йому оформити вашу квартиру на себе як на “окрему юридичну особу”, де ви — лише номінальний інвестор, а він — реальний директор з печаткою, рахунком і правом підпису.

Те, що ми звикли називати “корупцією”, насправді є наслідком заздалегідь прорахованої та реалізованої реформи архітектури влади. Реформатори, діючи в інтересах приватних осіб та заради власного збагачення, свідомо роздробили єдиний організм міста на тисячі окремих шматків — комунальних підприємств (КП). Замість того, щоб служити громаді як єдиний механізм, ці структури перетворилися на інструменти викачування ресурсів. Гроші, виділені на вашу безпеку, системно виводять у приватні кишені через механізм приватизації публічних функцій. У мирний час це призводило до заторів та дискомфорту. У час війни це призводить до того, що кияни сидять без світла і тепла, бо система, побудована на хибних принципах, не має жодного запасу міцності.

Але найстрашніше інше: ця система вбиває. Вона вбивала людей у мирний час через техногенні аварії, коли “економили” на безпеці. І вона вбиває зараз, коли люди гинуть не тільки від ракет, а й через неможливість отримати допомогу вчасно через зруйновану інфраструктуру або порушення правил безпеки (як-от зачинені укриття, на ремонт яких виділялися, але розкрадалися мільйони).

1. Фасадний цинізм: “Ефект нафарбованих губ” замість інженерії

За останні 10 років Київ візуально змінився: нові парки, скляні мости, гігантські флагштоки, мурали. Чиновники називають це “європеїзацією” та “покращенням туристичної привабливості”. Але з точки зору системної інженерії, це небезпечний дисбаланс, який експерти називають “фасадним урбанізмом”.

Це стратегія, коли обмежені ресурси спрямовуються виключно на візуальні ефекти (те, що видно), тоді як “невидима” критична інфраструктура (колектори, опори мостів, тунелі, теплотраси) деградує до аварійного стану. Чому влада так любить будувати фонтани, але вперто ігнорує аварійні мости? Відповідь криється не в естетиці, а в цинічній економіці “відкату” та електоральних циклах.

Економіка “швидкого кешу”

1. Швидкість оборотів капіталу: Перекласти гранітну бруківку в центрі міста або висадити тисячі кущів у сквері можна за пару місяців. Це “швидкий кеш”, результат якого одразу видно виборцю в Instagram. Це ідеальна картинка для звіту “ми зробили”. Натомість капітальна реконструкція мосту Патона — це складний, брудний, довгий інженерний проєкт на 3-5 років, який не дає швидкої “картинки”, але вимагає колосальних витрат.
2. Завищення кошторисів: На декоративних роботах найлегше завищити ціни, адже вартість “дизайнерського рішення” є суб’єктивною. Згадайте знаменитий пішохідний “скляний міст”: його вартість під час будівництва зросла з проєктних 260 млн грн до понад 400 млн грн. За ці “зайві” 140 мільйонів можна було б капітально відремонтувати кілька аварійних шляхопроводів або замінити кілометри іржавих труб. Але труби під землею ніхто не бачить, а на мосту можна робити селфі.

Результат під час війни: Крах ілюзій

Війна стала жорстким аудитором. Поки мільярди закопують у візуальний декор, критична інфраструктура, що фізично тримає місто, знищується часом та корозією. “Втомлена” інфраструктура падає першою, навіть без прямого влучання ракет:

• Міст Метро: Ситуація критична. Експертиза офіційно визнала його непрацездатним (5-й стан аварійності). Це означає, що арматура — “м’язи” мосту — всередині бетонних конструкцій прогнила наскрізь. Міст тримається на чесному слові радянських інженерів. Це не випадковість, це результат 10 років свідомого ігнорування законів фізики заради законів піару.
• Загроза ізоляції: Ми стоїмо перед реальною загрозою сценарію, коли одночасний вихід з ладу мостів Метро та Патона (чи то від критичного зносу, чи то від вібрації вибухів) фактично відріже лівий берег Києва від правого. Це спричинить транспортний колапс, неможливість доїзду швидких та пожежних, і гуманітарну кризу, яку неможливо вирішити “новим сквером”.

2. Метро: Жадібність як фактор ризику

Аварія на перегоні “Деміївська” — “Либідська” у грудні 2023 року стала класичним прикладом того, як приватний інтерес вбиває публічну систему.

Офіційна версія влади: “винні складні ґрунти та помилки проєктувальників”. Реальна причина, яку називають незалежні експерти: над тунелем метро дозволили збудувати гігантські комерційні об’єкти (ТРЦ Ocean Plaza, висотні житлові комплекси).

Чому це сталося?

Тому що для міста земля — це насамперед товар для чиновників, який треба продати (логіка приватної економіки), а не простір для безпечного життя (логіка публічної економіки). Більше того, розслідування показують, що під час цього будівництва було штучно звужено русло лівої притоки річки Либідь, що тече з Печерських пагорбів вздовж Либідського шляхопроводу. Її закували у бетонний колектор меншого діаметру, щоб вивільнити більше місця під комерційні площі.

Це створило ефект “пляшкового горла”: вода, якій нікуди було діватися, почала накопичуватися і створювати колосальний гідростатичний тиск на стінки тунелю метро. Всі про це знали. Гідрогеологи попереджали, що звуження русла — це бомба уповільненої дії. Але Кличко та його команда свідомо дозволили будувати ТРЦ Ocean Plaza та нові висотки, проігнорувавши закони фізики заради прибутку забудовників. Раніше надлишки води з цієї притоки потрапляли в озеро Глінка, яке виконувало функцію природного буфера-накопичувача. Однак після аварії на “синій” гілці метро у 2023 році, яка завдала місту збитків на суму понад 400 млн грн (тільки прямі витрати на ремонт, без урахування втрат від транспортного колапсу), замість відновлення дренажу було прийнято рішення про остаточну забудову русла річки та засипку частини озера.

Сьогоднішня “аварія” — це не кінець. Тепер вся вода з Печерських пагорбів, не маючи виходу в озеро Глінка, буде давити на тунель метро з подвійною силою. Це суттєво збільшує гідростатичний тиск і неминуче призведе до ще більших руйнувань, масштабного затоплення і, на жаль, реальних людських жертв, якщо тунель “складеться” під час руху поїзда. Проблема надмірного тиску води на тунель не вирішена. Ремонтні роботи лише тимчасово стримують стихію. Тому рано чи пізно це призведе до справжньої катастрофи — повного затоплення перегону та, можливо, станцій, якщо тиск води прорве “латку”.

Кейс “Метро на Виноградар” — це фінансова афера

Історія з будівництвом метро на Виноградар — це вже не просто “довгобуд”, це задокументована кримінальна схема, яка ілюструє повну втрату контролю міста над своїми фінансами:

1. Генпідрядник (“Київметробуд”) виграв тендер і отримав з бюджету міста фантастичну суму — 2,59 млрд грн авансом.
2. Замість того, щоб негайно закуповувати матеріали та будувати, 1,7 млрд грн з цих грошей поклали на депозитні рахунки в банк.
3. Мета: Схема була простою — прокрутити бюджетні (ваші!) гроші, забрати собі відсотки як чистий легальний приватний прибуток, а будівництво заморозити.
4. Результат: Це прямий наслідок того, що підрядник керувався метою максимізації прибутку, а не створення суспільного блага — тобто метро для людей. Через інфляцію та простій кошторис зріс до 14 млрд грн, а величезний район залишився без транспорту.

3. Анатомія системи: Чому КП — це “ракова пухлина” міста

У своїх наукових працях (“Три виміри права”) ми доводимо: корінь зла лежить не в прізвищах, а в хибній правовій конструкції.

Сьогодні місто працює як набір розрізнених елементів. Кожне комунальне підприємство (“Київтеплоенерго”, “Київський метрополітен”, “Київзеленбуд”, “Плесо”) є окремою юридичною особою.

Що це означає на практиці і чому це катастрофа?

1. Біологічний інстинкт виживання: Отримавши статус юридичної особи, КП набуває власної волі. Його мета трансформується: не “надавати якісні послуги”, а “вижити і розширитися”. Воно починає діяти як бізнес-структура: роздувати штат, вимагати дотації з бюджету, приховувати реальні фінансові потоки за “комерційною таємницею”.
2. Конфлікт інтересів (Системна помилка): Виникає непримиренний антагонізм між “Забезпечувальною системою” (КП, яке хоче заробляти) та “Цільовою системою” (будинок/мережа, які треба обслуговувати). КП вигідно, щоб труби текли — адже це ідеальне обґрунтування для виділення нових бюджетів на “ремонт”. КП невигідно вкладати в якісні матеріали, бо тоді воно втратить роботу на наступний рік.
3. Тіньові офіси та “феодалізація”: Оскільки КП є окремими суб’єктами, їх легко “захопити”. Реальні рішення приймають не офіційні директори, а так звані “смотрящі” в бек-офісах (у розслідуваннях лунають прізвища Столара, Комарницького, Тищенка). Вони ставлять свій менеджмент і висмоктують ресурси через фіктивні тендери. Місто перетворюється на набір “феодальних уділів”, де кожен клан “доїть” своє КП.

Приклад нахабства (Подільський міст):

Схема із закупівлею звичайних сіток для захисту опор мосту ілюструє цей механізм.

• Ринкова ціна сітки: $110.
• Місто (через КП та прокладки) купило по: $610.
• Вкрадено на одному епізоді: 153 млн грн.
  Ці гроші пішли не на ремонт теплотрас, не на дрони для ЗСУ, а в кишені мародерів. І все це — “законно” оформлено через тендери окремих юридичних осіб.

4. Житловий парадокс: Пастка “ефективного приватного власника”

Особливо гостро архітектурна помилка системи проявилася в управлінні нашими будинками. Роками нам нав’язували тезу: “Приватний власник завжди ефективніший за державу”. В результаті ми отримали ринок приватних управляючих компаній.

Але що сталося, коли прийшла війна і почалося масове зубожіння населення?

1. Приватизація прибутків: У мирні часи, коли мешканці справно платили, приватні управляючі компанії з радістю збирали гроші. Прибуток виводився власникам (приватизувався).
2. Націоналізація збитків: Зараз, коли платоспроможність людей впала і почалися проблеми з оплатою, приватні компанії масово відмовляються виконувати свої обов’язки. Вони кажуть: “Немає грошей — немає послуг”, перестають вивозити сміття, ремонтувати ліфти і готувати будинки до зими.
3. Приклад з життя: Яскравий приклад — ситуація з приватною управляючою компанією ТОВ «Ковальська-Житлосервіс». Це відомий приватний управитель, який обслуговує сучасні житлові комплекси. Наприкінці 2025 року компанія офіційно повідомила про припинення обслуговування чотирьох багатоквартирних будинків у Києві (зокрема, згадується ЖК «Паркова вежа») через значну заборгованість мешканців (понад 3 млн грн).
   Аргументація бізнесу залізна: “реальні витрати не покриваються тарифами та боргами”. Компанія встановила дедлайн — 1 лютого 2026 року, попередивши, що мешканці повинні або створити ОСББ, або шукати іншого управителя.
   Тобто, коли бізнес-модель перестала приносити прибуток через кризу неплатежів, приватна структура просто “вийшла з гри”, залишивши будинки напризволяще посеред зими. І тепер або мешканці мають терміново самоорганізуватися (що в умовах війни вкрай складно), або місто змушене буде підставити плече через комунальні аварійні служби, щоб не допустити техногенної катастрофи.

В чому цинізм ситуації?

Приватна компанія може просто піти, коли їй стає невигідно. І хто тоді рятує ситуацію? Місто (територіальна громада). Бюджетні аварійні бригади їдуть латати труби в будинку, який обслуговує приватна фірма, бо не можна дати людям замерзнути.

Виходить, що збитки та ризики лягають на плечі територіальної громади (націоналізуються), а прибутки, отримані в “ситі” роки, вже давно в кишенях приватних власників.

Це прямий доказ того, що житлово-комунальні послуги не можуть бути чистим приватним бізнесом. Приватний капітал, за своєю природою, прагне максимізації прибутку та мінімізації ризиків. Коли ризики стають надмірними (війна, неплатежі), бізнес йде. Але послуги з теплопостачання, водопостачання та утримання будинку не можна “вимкнути”, як підписку на Netflix. Це суспільне благо, надійність якого має гарантувати територіальна громада, а не “невидима рука ринку”, яка зникає при перших труднощах. Саме тому модель ЄЮОПП-ГС передбачає, що ці функції виконують структури територіальної громади, які не мають права на банкрутство і не можуть просто “піти”.

5. Енергетична пастка: Куди зник запас міцності “ядерної війни”

Цю ситуацію я визначаю як “енергетичну пастку” (детальніше див. у моїй статті). Ми часто чуємо: “світла і тепла немає через обстріли”. Це правда, але лише частина правди. Зручна для чиновників, але небезпечна для нас.

Давайте проаналізуємо ситуацію через призму інженерної стійкості. Радянська енергосистема, яку ми успадкували, проєктувалася в часи Холодної війни. Її архітектура була розрахована на роботу в умовах ядерної війни: з колосальним дублюванням магістралей, кільцевими схемами подачі води та тепла, резервними перемичками. Це був “непотоплюваний авіаносець”.

Куди зник цей запас міцності? Його не розбомбили — його розікрали та “оптимізували”.

1. Ліквідація резервів: В логіці “ефективного менеджменту” (приватної економіки) утримання резервної труби чи трансформатора — це зайві витрати. Їх “оптимізували” — тобто порізали на метал або занедбали у 90-ті та 2000-ні. В результаті система втратила гнучкість. Один удар по підстанції тепер кладе весь район, бо резервного обхідного шляху, який був на кресленнях 1980-х, більше не існує фізично. Це призводить до того, що енергосистема втратила запас міцності, який мала раніше, і через це навіть без прямих влучань відбуваються відключення через дефіцит маневрових потужностей та знищені розподільчі мережі.
2. Діряві труби страшніші за дрони: Статистика комунальних аварій свідчить: кияни мерзнуть у своїх квартирах частіше через прориви зношених труб, ніж через прямі влучання ракет. Коли 80% тепломереж відпрацювали свій ресурс двічі, будь-який гідроудар (наприклад, при відновленні подачі світла після блекауту) рве трубу. І в цей момент тисячі киян залишаються в крижаних квартирах не через Путіна, а через місцевих крадіїв. За офіційними даними міського голови Віталія Кличка, внаслідок аварій та обстрілів цієї зими без тепла залишалися тисячі багатоповерхівок (в пікові моменти — до 6000 будинків). Багато з них постраждали саме через те, що у розморожених будинках почали масово лопатися труби. Гроші, які ви роками платили в тарифі на заміну цих труб (амортизаційна складова), були вкрадені через фіктивні тендери. Тепер, коли за вікном мінус, ці вкрадені мільярди перетворюються на реальні смерті людей, які замерзають у власних домівках через прориви комунікацій, що мали бути замінені ще 10 років тому.
3. Системна вразливість: Дослідження Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) підтверджують, що значна частка генерації та мереж була “недоступна через вік та проблеми з обслуговуванням” ще до початку повномасштабного вторгнення. Росія б’є по системі, яка вже була “напівживою” через корупцію.

Зимовий провал: Де генератори, за які ми заплатили?

Особливий цинізм ситуації полягає в тому, що влада чудово знала про загрозу обстрілів та блекаутів — війна триває не перший день. І гроші на підготовку виділялися. Але результат виявився катастрофічним.

• Зниклі генератори: У 2022 році Київ виділив 150 млн грн на закупівлю генераторів. Однак журналістські розслідування показали, що близько 30% навчальних закладів столиці так і не отримали генераторів, або отримали малопотужні прилади (3-5 кВт), які не здатні забезпечити роботу харчоблоків. Діти в садочках сидять у темряві і без гарячої їжі.
• Міжнародна допомога: Місто отримало сотні потужних генераторів від міжнародних партнерів (Польща, Тайвань, Німеччина). Мер Віталій Кличко звітував про отримання, наприклад, 130 генераторів від поляків. Проте прозорого звіту про те, де саме встановлені ці агрегати і чому під час блекаутів багато котелень “Київтеплоенерго” стоять холодними, територіальна громада так і не побачила.
• “Паперова” готовність: Заяви влади про “100% готовність до зими” розбилися об реальність перших морозів. Замість реальної модернізації та створення розподіленої генерації, чиновники займалися “освоєнням” коштів через схеми, подібні до “золотих сіток”.

Висновок: Навмисне знищення системи резервування заради короткострокового прибутку зробило місто “кришталевим”. Воно не витримує навіть локальних перевантажень, хоча за проєктом мало б витримувати наслідки ядерного удару. Це не нещасний випадок, а закономірний результат діяльності конкретних осіб: чиновників та менеджерів, які, будучи відповідальними за стратегічні об’єкти (теплові мережі, електропідстанції), ухвалили рішення про скорочення резервів та “оптимізацію” витрат на обслуговування заради максимізації поточних прибутків. На кону — життя людей, які стають заручниками в холодних квартирах.

Варто нагадати, хто саме несе персональну відповідальність за стан справ у столиці. Згідно зі статтею 141 Конституції України та статтею 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, головною посадовою особою територіальної громади міста є міський голова (мер) — Віталій Кличко. Саме він очолює виконавчий орган Київради — Київську міську державну адміністрацію (КМДА), призначає керівників комунальних підприємств та несе повну відповідальність за життєдіяльність міста. Спроби перекласти відповідальність на “абстрактну владу” чи “обставини” не скасовують прямої норми закону: мер відповідає за все, що відбувається в місті, від прориву труби до стратегічного планування оборони інфраструктури.

6. Інтелектуальний геноцид: Місто без мозку

Окрім грошей, у міста крадуть майбутнє. Історія знищення промислових гігантів, таких як завод “Більшовик” (ПКМЗ) чи “Електронмаш”, — це не просто продаж старої нерухомості. Це продаж стратегічного ресурсу.

Територію цих заводів продали за безцінь під забудову черговими висотками (“людниками”) заради швидкого кешу забудовників.

Це умисна деіндустріалізація.

• Влада свідомо перетворює Київ з міста інженерів, науки та виробництва на величезний “спальний район” без робочих місць.
• Втрата мізків: Студентам-технарям (КПІ, НАУ, КНУБА) банально ніде проходити виробничу практику. Лабораторії зруйновані, цехи знесені.
• Наслідок: Коли треба буде відбудовувати зруйновані війною мости чи проєктувати нові тунелі, у нас фізично не залишиться інженерів, здатних це зробити. Ми втрачаємо “інженерний мозок” міста. Ми будемо змушені наймати іноземців за шалені гроші, бо своїх фахівців ми знищили разом із заводами.

Додайте до цього планомірне знищення системи професійно-технічної освіти. Влада роками закривала очі на занепад профтехучилищ (ПТУ), розглядаючи їхні корпуси та гуртожитки виключно як цікаві майданчики для девелоперів (щоб знести і побудувати черговий ЖК). Сьогодні знайти кваліфікованого зварювальника, токаря чи електрика для комунального підприємства — це місія нездійсненна.

Більше того, під ніж «оптимізації» пішли й профільні муніципальні навчальні заклади. Замість того, щоб розвивати власну кузню кадрів — комунальний університет, який би готував сучасних урбаністів, інженерів ЖКГ та управлінців нової генерації, — місто фактично зливає цей потенціал. Землі навчальних закладів (як, наприклад, “оптимізованої” Академії муніципального управління) стають ласим шматком для забудови, а навчальні програми не відповідають викликам часу. Ми випускаємо тисячі менеджерів, але не маємо кому довірити пульт управління насосною станцією.

7. Єдиний вихід: Архітектурний рефакторинг через ЄЮОПП-ГС

Косметичні ремонти, заміна “поганого” директора КП на “хорошого”, створення нових наглядових рад — все це не допоможе. Система налаштована на крадіжку, як пилосос на всмоктування пилу. Потрібна зміна самої ДНК системи управління, повна архітектурна перебудова.

Ми пропонуємо перехід до трисекторної моделі права та впровадження доктрини «Єдина юридична особа публічного права — господарюючий суб’єкт» (ЄЮОПП-ГС). Це не просто юридичний термін, це революція в управлінні.

Що це змінює конкретно для вас?

1. Монолітна архітектура (Єдиний Організм):

• Територіальна Громада (ТГ) стає єдиним неподільним суб’єктом. Статус окремих юридичних осіб втрачають як комунальні підприємства (КП), так і органи місцевої влади (департаменти, управління, адміністрації). Усі вони стають лише структурними підрозділами територіальної громади, без права мати власні рахунки та печатки для зовнішніх угод.
• Наслідок: Зникає можливість “банкрутства” комунального майна. “Рука” не може вкрасти у “голови”, бо всі фінанси прозорі і знаходяться на єдиному казначейському рахунку. Відновлюється керованість і єдність волі.

1. Принцип внутрішнього виконавця (“In-House”, економія 30%):

• Згідно з європейською практикою, внутрішні підрозділи не повинні проводити тендери між собою. Департамент освіти замовляє ремонт школи у Департаменту будівництва напряму, як один відділ в корпорації замовляє послугу в іншого.
• Результат: Зникає корупційна маржа на тендерах (ті самі “золоті сітки”), зникає потреба в фірмах-прокладках. ПДВ не нараховується на внутрішні операції. Гроші (до 30% бюджету!) йдуть на реальний ремонт, а не на бюрократичні процедури та податки.

1. Послуга загального економічного інтересу:

• Житло, тепло, вода визнаються не “товаром”, а Послугою загального економічного інтересу. Мета діяльності Департаментів — беззбитковість і якість, а не прибуток.
• Тариф формується прозоро за формулою, що базується на витратах: Собівартість + Капітальні інвестиції в оновлення. Ніяких “Мерседесів” та яхт за рахунок бабусь.

1. Фонд господарських ризиків:

• Щоб захистити бюджет шкіл та лікарень від можливих аварій в ЖКГ, створюється спеціальний внутрішній страховий фонд. Це “водонепроникна перегородка”, яка локалізує фінансові ризики. Якщо прорвало трубу — платить Фонд, а не забирають гроші з зарплат вчителів. Це означає, що територіальна громада перестає платити за аварії здоров’ям своїх дітей та якістю освіти. Збитки мешканців від неякісних послуг ЖКГ перестають бути “невидимим податком”, який з’їдає бюджети розвитку.

1. Управління життєвим циклом (V-модель):

• Ми переходимо від хаотичного “латання дірок” до інженерного управління повним життєвим циклом будинку — від проєктування до утилізації. Територіальна громада діє як дбайливий власник, мінімізуючи ентропію (хаос) та плануючи ремонти на 10-20 років вперед.

1. Контроль через Органи самоорганізації населення (ОСН):

• У моделі ЄЮОПП-ГС мешканці перестають бути пасивними “абонентами”. Вся система зав’язана на Органи самоорганізації населення (ОСН) — будинкові, вуличні та квартальні комітети.
• Первинний рівень влади: Відповідно до статті 140 Конституції України, ОСН — це не просто “громадські активісти”, а первинна частина системи місцевого самоврядування, наділена власними повноваженнями. Модель ЄЮОПП-ГС повертає їм реальну, а не декларативну владу.
• Функція “Замовника”: Саме ОСН виступає колективним “Замовником” послуг від імені мешканців. Акт виконаних робіт (наприклад, про ремонт даху чи прибирання під’їзду) підписує не чиновник у кабінеті, а голова будинкового комітету.
• Право вето: Якщо послуга не надана або надана неякісно, ОСН не підписує акт, і гроші з казначейського рахунку не списуються. Це прямий фінансовий контроль знизу.
• Прозорість: Кожен мешканець через електронний кабінет ОСН бачить бюджет свого будинку: скільки зайшло, скільки і на що витрачено. Ніякої “чорної бухгалтерії”.

Висновок

Те, що відбувається з Києвом — це не просто серія крадіжок чи помилок. Це результат заздалегідь спланованої та цинічно реалізованої реформи, метою якої було перетворення міста на дійну корову для вузького кола осіб.

Хибна архітектура влади, де публічні функції віддали на відкуп приватній жадібності, була створена не випадково. “Втомлені” мости, затоплене метро і холодні батареї — це речові докази у великій справі про розкрадання мільярдів через механізм приватизації прибутків та націоналізації збитків.

Це не нещасний випадок, а закономірний результат діяльності конкретних осіб. Дії цих осіб підпадають під кваліфікацію тяжких злочинів проти громади та держави, зокрема: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 ККУ), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ) та службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки (ст. 367 ККУ). В умовах воєнного стану ці дії мають розглядатися як диверсія проти обороноздатності країни.

Серед посадовців, які в різні періоди відповідали за інфраструктурний блок та комунальне господарство столиці і чиї рішення (або бездіяльність) призвели до нинішнього стану, варто згадати:

• Віталій Кличко — Київський міський голова та голова КМДА. Як головна посадова особа міста, він несе повну політичну та юридичну відповідальність за всі рішення, прийняті його підлеглими, та загальний стан інфраструктури столиці протягом останніх 10 років.
• Петро Пантелеєв — заступник голови КМДА, який понад 10 років (з 2014 року) курує сферу житлово-комунального господарства Києва. Саме за його каденції відбулася “оптимізація” та критичний знос мереж.
• Дмитро Науменко — директор Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА (з 2017 року), відповідальний за реалізацію (а точніше провал) програм модернізації.
• Олександр Густєлєв — колишній заступник голови КМДА та екскерівник “Київавтодору”, який відповідав за транспортну інфраструктуру в період, коли мости доводилися до аварійного стану.
• Микола Поворозник — перший заступник голови КМДА, який роками курує бюджетні питання та інвестиційні програми, що фінансували “фасади” замість мереж.
• В’ячеслав Бінд — директор КП “Київтеплоенерго”, підприємства-монополіста, на балансі якого знаходяться ті самі діряві теплотраси.

Влада зробила свій вибір: збагачення ціною деградації міста.

Вибір за нами: або ми залишаємося у стані “комунального феодалізму”, де нас грабують через тарифи і “смотрящих”, або переходимо до моделі ЄЮОПП-ГС, де територіальна громада стає реальним, юридично оформленим Власником свого міста. Час повертати собі ключі від нашого спільного Дому, поки від нього ще щось залишилося.

Джерела та корисні посилання

Щоб не бути голослівними, ми зібрали для вас посилання на розслідування, аналітику та наукові праці, що підтверджують факти і тези, викладені у статті:

Енергетична пастка та повернення мереж громадам:

• Енергетична пастка: Повернення громадам — шлях до справедливості — детальний розбір механізму, за яким громада переплачує за власні мережі.

Теоретичне та наукове обґрунтування (Праці В.В. Моргуна):

• “Три виміри права: Обґрунтування трисекторної моделі юридичних осіб” — про хибність дихотомії приватного/публічного права та необхідність нової класифікації.
• “Приватизація публічних функцій: Правово-економічний аналіз“ — аналіз підміни понять суспільного блага та акціонерної вартості, критика концепції корпоративної соціальної відповідальності як ширми для безвідповідальності.
• “Інституційна трансформація управління житловим фондом… крізь призму системної інженерії” — про застосування V-моделі, боротьбу з ентропією та архітектурну перебудову міста.

Розслідування корупції:

• Bihus.Info: “Метрополітенівські” статки Віктора Брагінського — про елітну нерухомість у Козині та квартири родичів екс-начальника метро.
• TI Ukraine: Закупівлі Київського метрополітену та мостів — аналіз тендерів та завищених цін.
• NV.ua: Куди зникли гроші на метро? Аудит проєкту — про депозитну аферу та зростання кошторису.
• Bihus.Info: Корупція на Подільському мосту — про схеми з “золотими” сітками та фантомною орендою техніки.
• Hmarochos: 30% навчальних закладів Києва не мають генераторів

Аналітика та міжнародні звіти:

• UNECE (ООН): “Labor Demand Study” — дослідження, що підтверджує критичний дефіцит інженерних кадрів (“інтелектуальний геноцид”).
• CSIS: “Ukraine’s Potential Energy” — звіт про стан енергосистеми та вплив радянської спадщини і війни.
• Transparency International Ukraine: Звіти, що документують системні проблеми в управлінні комунальними підприємствами та корупційні ризики.