Від олігархів до територіальних громад: План порятунку енергетики, який поверне гроші людям

Коротко про головне 

Якщо у вас немає часу на весь текст, ось 5 головних тез, які варто знати:

1. Ринку енергетики не існує: Те, що нам продають як “європейський ринок”, насправді є схемою олігополії, де 5–6 гравців диктують ціни, а державні “Енергоатом” та “Укренерго” використовуються як донори для приватних прибутків.
2. Ми платимо двічі: Через схему RAB-тарифів ми платимо відсотки “прибутку” на старі радянські мережі, вартість яких штучно завищили в десятки разів. Це не інвестиції, це рента.
3. Посередники — це зло: Система розділення обленерго (анбандлінг) створила не конкуренцію, а ланцюжок “прокладок” (генерація → трейдер → оператор → постачальник), кожен з яких накручує свою маржу на ціну для споживача.
4. Не заміна власника, а повернення свого: Мова не йде про те, щоб просто замінити приватного власника на державного чиновника. Єдиний вихід — це повернення вкраденої власності законному власнику — Територіальній Громаді. Громада стає єдиним господарем, який відповідає за весь ланцюжок: від видобутку до розетки.
5. Персональна відповідальність: У моделі ЄЮОПП-ГС влада відповідає не перед “міністерством”, а перед кожним членом громади за якість послуг (через механізм ОСН) та перед кожним працівником за умови праці та соціальний захист.

Вступ: Аналогія з “вкраденим домом” та велика енергетична пастка

Уявіть ситуацію, яка здається сюжетом для гостросюжетного фільму, але насправді є нашою реальністю. Ви разом із родиною своїми руками, цеглина за цеглиною, збудували великий, міцний будинок. Ви вкладали в нього всі свої заощадження, працювали вихідними, відмовляли собі у відпочинку заради майбутнього комфорту. А коли дім був готовий, з’явилися спритні ділки. Використовуючи корупційні зв’язки, “чорних нотаріусів” та прогалини в законах, вони “переоформили” цей будинок на себе за ціною будівельного сміття.

І ось фінал цього цинічного абсурду: вони не виганяють вас. Ні, вони роблять “краще”. Вони дозволяють вам жити у вашому ж домі, але вимагають платити їм щомісячну оренду. Вони контролюють рубильник світла, вентиль води і температуру в батареях. А коли дах починає протікати через їхню недбалість, ці “нові власники” вимагають у вас додаткові гроші на ремонт, називаючи це “інвестиційною надбавкою”. Ви платите, вони купують нову яхту, а дірка в даху залишається. Чому ви покірно платите? Бо альтернатива ще страшніша — стати безхатченком. Страх опинитися на вулиці без тепла і світла змушує вас віддавати будь-яку суму, яку “намалює” новий власник у платіжці, навіть якщо вона забирає останні гроші на їжу. Це не оренда, це — сплата викупу за право виживання.

Звучить як кримінальна драма? Але саме це, згідно з глибоким стратегічним аналізом галузі, фактично відбулося з українською енергетикою. Ми, український народ, своєю працею та податками протягом поколінь створили цю потужну інфраструктуру — гідроелектростанції на Дніпрі, атомні гіганти, теплоцентралі у кожному місті, тисячі кілометрів мереж. Але внаслідок сумнівної приватизації 90-х та 2000-х років контроль над цими активами та, що найголовніше, прибутки від них опинилися в руках приватних монополій. Ми опинилися в ролі безправних орендарів у власному домі, змушених платити новим “господарям” за користування тим, що по праву створювалося для нас.

Ця стаття — не просто критика. Це детальна деконструкція великого обману. Ми розберемо, чому реформа 2019 року, яка обіцяла “європейський ринок”, перетворилася на фікцію. Ми покажемо, куди зникають сотні мільярдів гривень під час війни, і запропонуємо конкретний, науково обґрунтований вихід — перехід до моделі ЄЮОПП-ГС (Єдина юридична особа публічного права – господарюючий суб’єкт), яка поверне контроль над енергією територіальним громадам.

1. Велика ілюзія: Чому ринку насправді не існує

Нам роками розповідали красиву казку про “європейський ринок”, вільну конкуренцію, біржі та вибір постачальника. Нас переконували, що держава — апріорі неефективний власник, а приватизація автоматично принесе нові технології, інвестиції та зниження цін.

Насправді ж, під прикриттям цих ліберальних гасел відбулося фактично злочинне захоплення енергетики України. Стратегічні активи були виведені з-під контролю народу не для розвитку, а для створення механізму, через який роками системно викачувалися мільярдні ресурси з національної економіки. Замість інвестицій ми отримали схему збагачення вузького кола осіб за рахунок зубожіння населення.

Давайте подивимось на сухі факти та реальність, яку аналітики називають “гібридною адміністративно-командною системою” з ознаками картельної змови. Справжній ринок працює за простим принципом: є багато продавців, і вони змагаються за вас, знижуючи ціни. В українській енергетиці склалася ситуація жорсткої олігополії — режиму, де декілька потужних гравців поділили “пиріг” і диктують правила гри.

Але найголовніша маніпуляція полягає навіть не в цінах, а в самій суті послуги. Нам намагаються нав’язати думку, що енергія, тепло і вода — це звичайний товар, як кросівки чи смартфон. Якщо вам не подобається ціна на новий айфон, ви можете його не купувати. Але ви не можете відмовитися від води чи тепла взимку.

Системи життєзабезпечення — це не ринок, це питання національної безпеки та фізичного виживання людей. Тут не діють закони еластичності попиту: людина віддасть останнє, щоб не замерзнути. Коли критична інфраструктура опиняється в приватних руках, вона перетворюється на зброю масового ураження, де “кнопка” знаходиться у руках олігарха, а заручниками стають мільйони громадян.

Ця ситуація призвела до тектонічного зсуву у стосунках “держава-громадянин”. Держава, яка віддала контроль над системами виживання приватним особам, фактично втратила частину свого суверенітету, ставши підконтрольною олігархам та безсилою перед їхнім шантажем. А громадяни, позбавлені вибору і змушені віддавати левову частку доходів за базові потреби, де-факто втратили економічну свободу і перетворилися на “енергетичних кріпаків” нового феодалізму.

Архітектура монополізму:

• Теплова генерація (ТЕС) — “Золота акція” ринку: Цей сегмент контролюється переважно однією приватною монополією. Чому це критично важливо? Теплові станції є “маневровими” — вони вмикаються вранці та ввечері, щоб покрити піки споживання, коли ми всі вмикаємо чайники та бойлери. На ринку ціна електроенергії часто визначається саме за ціною “останнього увімкненого блоку” (marginal price). Тобто приватний власник ТЕС, маючи найдорожчу генерацію, фактично задає цінову планку для всього ринку, підтягуючи ціни вгору навіть для дешевої атомної енергії.
• Розподіл (Обленерго) — “Феодальні володіння”: Це так звані “природні монополії”. Вони володіють фізичними активами — проводами, стовпами та трансформаторами у вашій області. Ви не можете прокласти інший кабель до своєї квартири. Внаслідок приватизації ці стратегічні артерії опинилися в руках кількох олігархічних груп (деякі з яких мають історичні та бізнесові зв’язки з державою-агресором). Власники цих мереж просто збирають з вас плату за доставку, як середньовічні феодали збирали мито за проїзд мостом. У них немає стимулу покращувати сервіс, бо ви нікуди від них не дінетесь.
• Атомна та гідроенергетика — “Корпоративна пастка”: Юридично ці гіганти (“Енергоатом”, “Укргідроенерго”) перетворені на акціонерні товариства (АТ, ПрАТ). Хоча 100% акцій належать державі, їхня юридична мета змінилася — тепер це отримання прибутку, а не служіння суспільству. Це створює класичний конфлікт “принципал-агент”. Менеджмент призначає собі “ринкові” мільйонні зарплати та премії, посилаючись на корпоративний статус. Однак реальний прибуток вимивається через схеми на закупівлях: регулярні корупційні скандали з переплатами сотень мільйонів гривень на закупівлі обладнання чи запчастин є прямим тому доказом. Менеджери фактично крадуть у народу (адже держава лише управляє нашою спільною неподільною власністю). Водночас через механізм ПСО (покладання спеціальних обов’язків) їх змушують продавати енергію за безцінь, щоб перекривати надприбутки приватної генерації. Фактично, державний сектор грабують двічі: зсередини — недоброчесний менеджмент, ззовні — олігархічна система.

Що це означає особисто для вас?

Ціна у вашій платіжці формується не балансом попиту і пропозиції, а “хотєлками” монополістів, які затверджуються через лобізм у високих кабінетах регулятора — НКРЕКП.

НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) мала б бути незалежним арбітром. Але Конституційний Суд України ще у 2019 році визнав створення цього органу неконституційним. Фактично, ринок регулюється органом із сумнівною легітимністю, який працює в режимі “захоплення регулятора” (regulatory capture). Олігархи через квотний принцип самі делегують туди “своїх” людей, які легалізують грабіжницькі тарифи.

2. Схема “Приватизація прибутків, націоналізація збитків”

Це найцинічніша частина нинішньої моделі. Система налаштована так, що коли бізнес йде добре — гроші приватні і виводяться в офшори. Але коли трапляється криза, війна, руйнування або накопичуються борги — платить держава, тобто кожен з нас через податки та інфляцію. В економіці це явище має чітку назву — «приватизація прибутків та націоналізація збитків». Це коли вершки знімає олігарх, а корінці (борги та проблеми) дістаються народу.

Аналітичний звіт та матеріали розслідувань НАБУ дозволяють оцінити масштаби цього “вимивання” коштів:

1. Пастка “Зеленого тарифу”: Україна гарантувала приватним сонячним та вітровим станціям одні з найвищих виплат у Європі, прив’язаних до євро. Це створило фінансову діру. Коли в ринку не вистачало грошей, борги покривала державна компанія “Укренерго”, беручи кредити під державні гарантії. Ми всі тепер винні банкам гроші, які пішли на надприбутки енергобаронів.
2. Пільгові кредити “5-7-9”: Програма для порятунку малого бізнесу (кав’ярень, фермерів) стала годівницею для енергетичних гігантів. Великі холдинги беруть мільярдні кредити на відновлення своїх приватних станцій, а держава компенсує їм відсотки. Це пряма субсидія з кишені платника податків приватному капіталу.
3. Математика грабунку на RAB-тарифах:
   Найяскравіший приклад цинізму. Власники обленерго, які купили ці підприємства у держави за суми, еквівалентні 200–500 млн грн, пролобіювали “переоцінку” активів. Старі радянські стовпи на папері раптом стали коштувати 5–10 мільярдів грн. І тепер ми платимо їм у тарифі відсоток від цієї роздутої суми.

• Наслідок: За один рік дії цієї схеми власники викачують “чистого прибутку” більше, ніж вони колись заплатили за купівлю всього підприємства.

1. “Роттердам+”: Сумнозвісна формула, яка змушувала нас платити за українське вугілля ціну, ніби його везуть з Нідерландів. Прямі збитки споживачам оцінюються у понад 39 мільярдів гривень.

Загальний рахунок: За оцінками експертів, сумарний обсяг коштів, виведених з економіки через ці схеми за останні роки, перевищує 100 мільярдів гривень. Це еквівалентно річному бюджету на закупівлю сучасної зброї для всієї української армії. Ми фінансували не оборону, а яхти.

Бетонна корупція: Як вкрали захист і заморозили країну

Ще один шар цинізму відкривається, коли мова заходить про фізичний захист енергооб’єктів від ракетних ударів. Держава виділила мільярди гривень на будівництво бетонних укриттів для трансформаторів (так званий “захист другого та третього рівня”).

Однак, як свідчать розслідування НАБУ та журналістів, значна частина цих коштів була розкрадена.

• Схема “Міндічгейт”: Журналісти та правоохоронці вказують на можливу причетність оточення влади до розкрадання коштів, призначених для захисту енергосистеми. Замість надійних бетонних бункерів будувалися “потьомкінські села” або не будувалося нічого.
• Наслідок: Коли ворог почав прицільно бити по підстанціях, вони виявилися незахищеними. Ракети і дрони знищували дороговартісне обладнання, яке мало б бути схованим за бетоном.
• Результат для людей: Саме через цю корупцію українці годинами сиділи без світла і тепла взимку. Люди замерзали у своїх квартирах не лише через жорстокість ворога, а й через жадібність чиновників, які вкрали “бетонний купол” над енергетикою.

“Криптовалютна діра”: Як майнінг краде світло

Окрім класичних корупційних схем, енергосистему виснажує ще й тіньовий бізнес, який часто “кришується” самими енергетиками або чиновниками. Яскравий приклад цинізму — кримінальна справа щодо посадовців «Укренерго» та комерційних структур, які організували схему безоплатного отримання електроенергії.

• Схема на 168 мільйонів: Правоохоронці викрили оборудку, за якою державна компанія «Укренерго» безоплатно “відпустила” електроенергії на суму понад 168 мільйонів гривень приватній структурі. Ці кошти були фактично вкрадені у держави під час війни.
• Майнінг замість тепла: Часто така “ліва” енергія йде на роботу нелегальних майнінг-ферм. Поки в містах діють графіки відключень, а люди мерзнуть, хтось використовує вкрадені мегавати для видобутку криптовалюти, отримуючи надприбутки.
• Хто платить: Ця вкрадена електроенергія списується як “технологічні втрати в мережах”. І за ці втрати платите ви у своєму тарифі. Крім того, нелегальні підключення створюють шалене навантаження на трансформатори, що призводить до аварій та пожеж, які знову ж таки залишають без світла чесних споживачів.

Це ще один доказ того, як приватний інтерес паразитує на спільному ресурсі, створюючи збитки для всіх.

Свідчення зсередини: Що приховує “чорна скринька” тарифів (Дані парламентського аудиту)

Масштаб цинізму ситуації підтверджується не лише експертними оцінками, а й прямими свідченнями з парламенту. Голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради з питань тарифів Олексій Кучеренко прямо заявляє про системний обман споживачів. Втім, тут важливо зазначити: сам Кучеренко, будучи міністром ЖКГ у 2007–2010 роках, мав усі важелі впливу, щоб запобігти створенню цієї системи, але, як і багато його колег, нічого не зробив для реальної демонополізації. Сьогоднішні викриття з вуст представників влади звучать як вирок самим собі: вони визнають, що створили монстра, якого тепер не можуть (або не хочуть) контролювати.

1. Тарифи вже покривали все: Згідно з висновками ТСК, на момент підвищення цін економічних підстав для цього не існувало. Діючі тарифи на електроенергію та газ повністю покривали собівартість. Підвищення було пролобійоване монополістами (“Нафтогаз”, “Енергоатом”), щоб покрити діри від власного неефективного управління та багатомільярдні борги, накопичені через корупцію.
2. Секретна допомога “Укренерго”: Депутат вказує на кричущий факт: державна компанія “Укренерго” під час війни фактично засекретила дані про міжнародну допомогу.

• Як це працює: Компанія отримує сотні мільйонів доларів грантів та безкоштовного обладнання (трансформатори, кабелі) від західних партнерів.
• У чому афера: Неможливо перевірити, чи були роботи з відновлення виконані за рахунок цих безкоштовних ресурсів, чи їх повторно списали за рахунок коштів тарифу (наших грошей). Кучеренко називає це “шаленими зловживаннями” і вказує на справу про розкрадання 1 мільярда гривень на електроенергії, де досі немає гучних вироків.

1. Кредитний зашморг: Замість того, щоб залучати “м’які” довгострокові кредити під 2-3% річних або гранти на відбудову (як це робить Європа), українські енергогіганти набирають комерційні кредити під 9-10%. Ці відсотки потім лягають у тариф або покриваються з бюджету. Це свідома політика заганяння галузі в боргову яму.
2. Міф про “Імпортний паритет”: Влада і лобісти намагаються нав’язати нам ціни на рівні європейських (“імпортний паритет”), розповідаючи байки про євроінтеграцію. Але це маніпуляція. Українці мають право споживати власну, дешеву атомну та гідроенергію за формулою “Собівартість + Адекватна рентабельність”, а не платити за неї ціну німецької біржі.

Ці факти доводять: проблема не в тому, що “енергія дорога”, а в тому, що система непрозора, корумпована і працює в інтересах вузького кола осіб, прикриваючись війною.

Антикорупційна пастка: Коли “реформи” стають інструментом грабунку та терору

Те, що нам продають як “реформи” та “боротьбу з корупцією”, насправді перетворилося на ретельно сплановану антикорупційною пасткою для звичайних громадян. Замість ліквідації схем, Верховна Рада та уряд створюють нові закони, які не лише легалізують виведення коштів, а й створюють апарат примусу для стягнення боргів, які самі ж штучно створили.

• Узаконений рекет: Під виглядом “гармонізації з ЄС” та “ринкових реформ” приймаються закони, які розв’язують руки приватним монополістам (обленерго, газзбутам, водоканалам). Їм дозволяють:

• Стягувати борги без суду (через виконавчі написи нотаріусів).
• Блокувати банківські рахунки громадян за лічені хвилини.
• Відключати життєво необхідні послуги (світло, газ, воду) навіть під час війни, шантажуючи людей холодом і темрявою.

• Держава як колектор для олігархів: Замість захисту прав громадян, державні інституції (виконавча служба, суди) перетворилися на приватну охоронну фірму для олігархічних кланів. Вони не розбираються в природі боргу (чи він справжній, чи “намальований” через завищений тариф), вони просто “вибивають” гроші. Це створює атмосферу тотального терору проти власного населення. Людина, загнана в кут страхом втратити житло чи залишитися без засобів до існування через заблоковані картки, змушена платити будь-які суми.
• Системна бездіяльність як злочин: Політики, які роками перебували при владі (як той же Олексій Кучеренко, що був профільним міністром), чудово знають механіку цих схем. Їхня бездіяльність у часи перебування на посадах і нинішня “боротьба” в опозиції виглядають як частина однієї гри. Влада (законодавча та виконавча) фактично зрадила свою функцію арбітра і стала співучасником схеми, де народ розглядається виключно як “кормова база”, яку можна безкарно експлуатувати.

Торгівля повітрям: Як вам продають послуги, яких не існує

Схема пограбування не обмежується лише завищеними тарифами. Монополісти пішли далі — вони навчилися продавати неіснуючі послуги або штучно роздувати обсяги, створюючи “повітряні борги”, які потім реально стягують з українців.

Схема “ДТЕК — Київтеплоенерго — Нафтогаз”

Класичний приклад — це трикутник, у якому загубилися мільярди гривень киян.

• Нафтогаз (державний монополіст) продає газ Київтеплоенерго (комунальне підприємство) для опалення будинків.
• Але “Нафтогаз” часто виставляє рахунки не за фактично спожитий газ, а за “замовленою потужністю” або з використанням коефіцієнтів, які не відповідають реальності.
• У свою чергу, Київтеплоенерго, щоб покрити ці витрати, “малює” платіжки киянам, включаючи туди втрати в мережах, які іноді сягають 40%. Ви платите не за тепло в батареї, а за обігрів землі через діряві труби.
• Паралельно ДТЕК (приватна структура Ахметова), яка контролює електромережі Києва, виставляє рахунки тому ж водоканалу чи теплоенерго за “реактивну електроенергію” або “послуги з розподілу”, вартість яких часто завищена.

Результат: Усі ці структури (державні, комунальні, приватні) обмінюються “повітряними” актами виконаних робіт на мільярди гривень. Ці борги накопичуються, а потім їх або списують за рахунок держбюджету (тобто наших податків), або включають у ваш тариф. Це кругова порука, де кожен учасник схеми отримує свій відсоток, а крайнім залишається споживач.

Живі приклади “ефективного” менеджменту

Кейс 1: Як енергетичний зашморг перекриває воду («Дніпро-Кіровоград»)

Ситуація з водоканалом «Дніпро-Кіровоград» є яскравою ілюстрацією того, як нинішня модель вбиває систему життєзабезпечення.

Комунальне підприємство, яке забезпечує водою 400 тисяч людей, опинилося на межі відключення через борги за електроенергію перед монополістом («Кіровоградобленерго»). Приватна енергетика підняла ціни вдвічі, а комунальний водоканал, скутий соціальним тарифом, не може їх покрити. Результат — шантаж відключенням насосних станцій і викачування 47 мільйонів гривень з місцевих бюджетів для погашення апетитів енергетиків.

Кейс 2: Битва за тепло («Київтеплоенерго» проти «Нафтогазу»)

Якщо ви думаєте, що проблема лише в приватних олігархах, погляньте на столицю. Тут розгортається війна між двома гігантами: комунальним «Київтеплоенерго» (належить громаді Києва) та державним НАК «Нафтогаз України» (який, нагадаємо, теж є власністю українського народу, а держава ним лише управляє).

• Суть конфлікту: «Нафтогаз», використовуючи своє монопольне становище постачальника газу, роками нараховував «Київтеплоенерго» (а фактично — киянам) штрафи та пені за борги, які часто були штучними або виникли через затримку державних субсидій.
• Цифри абсурду: У різні періоди йшлося про мільярдні суми. Наприклад, у судах фігурували вимоги на сотні мільйонів гривень лише штрафних санкцій.
• Корупційна складова: Численні аудити та розслідування (зокрема Держаудитслужби) виявляли в самому «Нафтогазі» фінансові порушення на сотні мільярдів гривень (списання боргів посередникам, сумнівні закупівлі, премії менеджменту).
• Парадокс: Одне державне (народне) підприємство намагається «здерти» гроші з іншого комунального (народного) підприємства, нараховуючи комерційні відсотки. В результаті гроші з кишень киян перетікають не на модернізацію тепломереж, а на покриття «ефективного менеджменту» газового монополіста. Це війна правої кишені з лівою, де програє власник штанів — народ України.

Кейс 3: “Фейковий борг” (Київтеплоенерго) — “Київтеплоенерго” виставило киянину борг у 50 000 гривень за гарячу воду. Абсурдність ситуації в тому, що у будинку цієї послуги немає 20 років після втручання ДТЕК у бойлерну. Скарги роками ігноруються. Цей випадок — не помилка, а системна риса роботи автоматизованих білінгових систем, які генерують прибуток “з повітря” і не мають зворотного зв’язку зі споживачем. За новим законом, цей фіктивний борг, підкріплений судовим наказом, перетвориться на автоматичний арешт майна та рахунків. Це ілюструє, як цифровізація без справедливості стає інструментом терору.

Окрім цього, загальний борг за житлово-комунальні послуги в Україні досяг астрономічної цифри — 106 мільярдів гривень. Однак, це не просто борги несумлінних платників. Значна частина цієї суми — це саме такі “фейкові” нарахування, завищені тарифи та штрафи, які монополісти виставляють громадянам. І тепер вони планують отримати ці гроші двома шляхами:

1. Прямий терор: Арешт рахунків, блокування карток, конфіскація майна у громадян.
2. Бюджетний дерибан: Вимога до держави або місцевих бюджетів “компенсувати різницю в тарифах” або погасити борги населення. Тобто знову залізти в кишеню платника податків.

Ці кейси доводять: поки система життєзабезпечення розірвана на шматки, які воюють між собою за прибуток, порядку не буде. Вода, тепло і енергія мають бути в одних руках — руках територіальної громади.

Коротко і по суті — як юридично влаштована “допомога” енергетикам під час війни

Часто можна почути маніпуляцію: “Ми беремо кредити на відновлення, і їх потім віддають енергетичні компанії”. Це не так. Ось як насправді працює механізм допомоги, і чому він вигідний приватним монополістам, але лягає тягарем на державу.

1. КОМУ формально надається допомога: державі чи ДТЕК?

Залежить від каналу, але в більшості випадків отримувачем є саме Держава Україна.

• Модель А (Основна): Донори (ЄС, США, Світовий банк) надають допомогу державі (Міненерго). Держава розподіляє це обладнання (трансформатори, генератори) між операторами, включаючи приватні ДТЕК та обленерго. Тут приватна компанія — лише користувач, а не сторона угоди.
• Модель Б (Цільова): Донор може прямо вказати отримувача (наприклад, конкретне обленерго для відновлення мережі в регіоні), але це все одно відбувається за погодженням з державою як частина захисту критичної інфраструктури.

2. Грант чи кредит?

• 90% допомоги — це БЕЗОПЛАТНІ ГРАНТИ. Трансформатор, який приїхав з Європи, коштує мільйони євро, але приватному обленерго він дістається безкоштовно. Власник не платить за нього ні копійки і не має жодних боргів.
• Якщо ж це КРЕДИТИ: То позичальником виступає знову ж таки Держава Україна. Це означає, що відсотки і тіло кредиту будуть погашатися з Державного бюджету, тобто з ваших податків.

3. Фінальний рахунок

Виходить парадоксальна ситуація:

• Приватний монополіст отримує нове, сучасне обладнання замість старого радянського (знищеного). Його бізнес відновлюється, капіталізація компанії росте, а власні гроші він економить. Водночас власник цих активів (наприклад, група ДТЕК/Метінвест Ріната Ахметова) інвестує величезні кошти не в Україну, а за кордон. Поки українську енергосистему латають за рахунок донорів, холдинг купує нові металургійні заводи в Італії (зокрема, в Пйомбіно за €2,5 млрд) та інших країнах ЄС (Румунія, Болгарія). Виходить, що український споживач і західний платник податків фінансують стабільність бізнесу олігарха тут, щоб він міг розвивати свою імперію там.
• Держава (і ми з вами) беремо на себе борги за міжнародними кредитами.
• Споживач продовжує платити високий тариф, в який, за іронією долі, часто закладають “інвестиційну складову” на відновлення, яке вже оплатили донори або бюджет.

Ми фактично відбудовуємо приватний бізнес олігархів за спільний державний та міжнародний кошт, дозволяючи їм і далі заробляти на нас, не вкладаючи власних ресурсів. Це не партнерство, це паразитування на війні.

3. Історичні граблі: Чому сучасний “ринок” працює гірше за радянський Держплан

Історія має властивість повторюватися, іноді у вигляді фарсу. Я провів порівняльне дослідження між нинішньою “європейською” моделлю ринку та невдалою радянською економічною реформою 1965 року (відомою як реформа Косигіна-Лібермана).

Ефект “Витратного механізму” (Cost-Plus)

У 1965 році радянська влада спробувала дати підприємствам більше самостійності, але зробила фатальну помилку: прив’язала успіх та премії директорів до показника “валового доходу” (валу).

• Як це працювало в СРСР: Заводам стало вигідно використовувати найдорожчі матеріали, бо чим вища собівартість продукції — тим більший “вал” у звітах і тим більша премія. Економія стала невигідною. Це вбило ефективність і призвело до дефіциту та застою.

Здавалося б, до чого тут сучасна капіталістична Україна? Виявляється, ми наступили на ті самі граблі, але з ще більшим розмахом. Ця історична паралель не випадкова: і радянська номенклатура, і сучасні олігархи використовують “витратний підхід” для однієї мети — максимізації особистої вигоди за рахунок суспільства, ігноруючи реальну ефективність. Згадані вище RAB-тарифи та модель “Cost-Plus” (Витрати плюс прибуток) — це реінкарнація радянського “валу”. Монополісту (обленерго) вигідно роздути вартість своїх активів та операційних витрат. Чим дорожче обслуговування мереж на папері — тим вищий тариф затвердить НКРЕКП, і тим більший гарантований прибуток отримає власник. Замість того, щоб шукати способи знизити витрати, система стимулює їх роздувати. Це “економіка навиворіт”, яка працює проти споживача.

Феномен “Подвійної маржиналізації” (Double Marginalization)

Під гаслом боротьби з монополіями та євроінтеграції у нас провели “анбандлінг” — поділ обленерго на оператора мереж та постачальника.

• Теорія: Мало з’явитися багато постачальників, які конкурують ціною.
• Практика: Замість однієї компанії ми отримали довгий ланцюжок посередників: Генерація $\rightarrow$ Трейдер $\rightarrow$ Оператор системи передачі (Укренерго) $\rightarrow$ Оператор системи розподілу (Обленерго) $\rightarrow$ Постачальник.

Кожен у цьому ланцюгу є окремим “центром прибутку”. Кожен накручує свою маржу на ціну попередника. У науці це називається “подвійна маржиналізація”. В результаті кінцева ціна для промисловості та споживача стає вищою, ніж якби послугу надавала одна вертикально інтегрована структура.

Найбільший цинізм полягає в тому, що цей “ланцюжок” часто веде до однієї кишені. Наприклад, у групі ДТЕК вугілля видобуває «ДТЕК Павлоградвугілля», спалює його «ДТЕК Енерго», розподіляє по мережах «ДТЕК Київські електромережі», а продає вам під брендом «YASNO» (теж структура ДТЕК). Фактично, один власник створив вертикальну монополію, але юридично це різні компанії. Це дозволяє йому на “законних підставах” отримувати монопольний прибуток на кожному етапі цього ланцюжка, штучно роздуваючи кінцеву ціну для вас. Замість ринку ми отримали багатоликого монополіста, який сам у себе купує і сам собі продає, а платимо за це ми.

Колективна безвідповідальність

Як і в пізньому СРСР, де міністерства кивали на Держплан, а директори на міністерства, в Україні створено ідеальне коло безвідповідальності.

• НКРЕКП каже: “Ми просто виконуємо затверджену методику, ми технічний орган”.
• Уряд каже: “Регулятор незалежний, ми не маємо права втручатися в його роботу”.
• Монополісти кажуть: “Тарифи все одно занизькі, грошей на ремонти немає, у всьому винна війна”.

Винних знайти неможливо, а платите за все ви — своїми грошима і своєю безпекою.

4. Наукове рішення: Модель ЄЮОПП-ГС

Критикувати легко, але що робити? Чи достатньо просто змінити прізвища чиновників у НКРЕКП? Ні. Система “перетравить” будь-які нові обличчя, якщо не змінити правила гри.

Відповідь лежить у площині зміни юридичної природи власника. Я, як автор цієї концепції, провів глибокий аналіз і пропоную модель Єдиної юридичної особи публічного права – господарюючого суб’єкта (ЄЮОПП-ГС).

Давайте перекладемо це зі складної юридичної термінології на мову здорового глузду. Зараз наші міста та територіальні громади роздроблені. Міськрада — окремо, водоканал — окремо, тепломережа — окремо. Це різні юридичні особи, які судяться між собою, платять одне одному ПДВ і годують армію бухгалтерів та юристів.

Суть моделі ЄЮОПП-ГС:

1. Єдиний власник: Територіальна громада (місто, селище) визнається не просто сукупністю людей, а єдиним, цілісним економічним організмом.
2. Структурні підрозділи замість фірм: Комунальні підприємства (тепломережі, водоканали, енергогенеруючі компанії) втрачають статус окремих комерційних юридичних осіб. Вони стають внутрішніми департаментами громади.
3. Принцип “In-House” (Всередині дому): Це європейський стандарт. Якщо ви варите борщ на власній кухні для своєї родини, ви не проводите тендер на закупівлю послуг кухаря у своєї дружини і не платите їй зарплату з ПДВ. Ви — одне ціле.
   Так само територіальна громада, яка сама виробляє енергію для своїх мешканців через свої підрозділи, не повинна проводити штучні тендери і годувати посередників. Це економить колосальні кошти на транзакційних витратах.

Три стовпи нової системи:

• Послуги загального економічного інтересу (SIEG): У праві ЄС енергопостачання — це не бізнес, а життєва необхідність. Згідно з рішенням суду ЄС (справа Altmark), громада має право надавати такі послуги за собівартістю або з мінімальною націнкою, і це не вважається порушенням конкуренції. Мета — доступність послуги, а не прибуток.
• Фонд господарських ризиків (ФГР): Критики скажуть: “Якщо все об’єднати, то борги енергетиків ляжуть на школи?”. Для цього створюється запобіжник. У бюджеті громади формується спеціальний ФГР (страхова подушка). Юридично закріплюється, що відповідальність за господарськими помилками покривається виключно з цього фонду, а не з захищених статей бюджету (зарплати вчителів, ліки).
• ОСН як влада, а не “гуртки”: Органи самоорганізації населення (вуличні, будинкові комітети) стають первинними структурними підрозділами влади. Вони отримують право підписувати акти виконаних робіт. Жоден підрядник не отримає бюджетних грошей за ремонт труби на вашій вулиці, доки уповноважений представник вашого будинкового комітету не перевірить якість і не поставить підпис.

Принцип собівартості як інструмент боротьби з крадіжками

У моделі ЄЮОПП-ГС ключовим є принцип “прозорої собівартості”. Будь-яка крадіжка (чи то “ліва” енергія на майнінг, чи завищена ціна на запчастини) неминуче призводить до збільшення собівартості послуги.

• Як це працює: Оскільки тариф формується на базі реальної собівартості, будь-яке необґрунтоване її зростання є сигналом тривоги для громади.
• Контроль “по гарячих слідах”: Замість того, щоб чекати планової перевірки через три роки (коли гроші вже виведені, а винні — за кордоном), ревізійна комісія громади та представники ОСН мають право перевірити причину зростання собівартості тут і зараз. Це дозволяє виявляти схеми в режимі реального часу і блокувати їх до того, як вони завдадуть непоправної шкоди бюджету.

5. Чому це вигідно саме вам?

Перехід до моделі ЄЮОПП-ГС — це не абстрактна реформа. Це зміни, які ви відчуєте на своєму гаманці та безпеці:

1. Справедливі тарифи: З ціни на кіловат зникає корупційна рента, RAB-накрутки та маржа п’яти посередників. Тариф стає прозорим рівнянням: “+ Інвестиція в ремонт”.
2. Реальний контроль: Ви, через свій будинковий комітет (ОСН), стаєте реальним замовником послуг. Ви контролюєте, куди йдуть ваші гроші.
3. Енергетична безпека: Маленькі комунальні станції важче знищити, ніж гігантські приватні ТЕС. Ви матимете світло і тепло навіть під час блекаутів.
4. Інвестиційна привабливість (“Plug-and-Play”): Інвестори бояться корупції, але готові працювати з прозорими громадами. Модель пропонує інвестору готові майданчики з підключенням, а не хабарі за “вхід”.

Єдиний вихід — повернення вкраденого та відповідальність

Давайте називати речі своїми іменами. Мова не може йти про “заміну власника”, адже це означало б, що нинішні олігархи отримали активи законно. Мова йде про повернення вкраденої власності її єдиному законному власнику — Територіальній Громаді (Народу).

У цій новій системі Територіальна Громада (ТГ) стає єдиним власником і розпорядником:

• Вона відповідає за весь цикл: від видобутку ресурсів (вода, тепло) до поставки в оселю.
• Вона несе відповідальність перед кожним членом громади за якість послуг (через механізм контролю ОСН).
• Вона несе відповідальність перед кожним працівником колишніх комунальних підприємств (які стають муніципальними департаментами) за гідні умови праці та соціальні гарантії, адже вони — не наймити олігарха, а персонал муніципальних служб, що працюють на свою громаду.

Це повернення до здорового глузду, де економіка служить людям, а не навпаки.

Висновок

Нинішня енергетична система України нагадує старе, іржаве, діряве відро. Ми (держава і громадяни) постійно заливаємо в нього воду (наші гроші), але вода миттєво витікає через дірки корупції, монополії та неефективності.

Доки системи життєзабезпечення (енергія, вода, газ, тепло) залишаються в руках приватних монополій або працюють за логікою “комерційного прибутку”, ситуація лише погіршуватиметься. Гроші виводитимуться в офшори або на будівництво заводів в ЄС, а українці залишатимуться із захмарними тарифами та зношеними мережами.

Рішення не в тому, щоб лити ще більше води (підвищувати тарифи). Рішення в тому, щоб змінити конструкцію відра. Єдиний шлях до порятунку — це повернення вкраденої інфраструктури її законному власнику — Територіальним Громадам. Перехід до моделі ЄЮОПП-ГС дозволить прибрати посередників, ліквідувати корупційну ренту та реалізувати два фундаментальні конституційні принципи: пряму відповідальність влади перед народом та безпосереднє управління спільною власністю через первинні органи самоорганізації населення (ОСН). Час припинити бути безправними орендарями у власному домі. Час повертати своє і ставати господарями на своїй землі.

Джерела

1. Наукове обґрунтування моделі ЄЮОПП-ГС:
   Моргун В.В. “Три виміри права: Обґрунтування трисекторної моделі юридичних осіб”. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Право. Випуск 30. 2025.
   DOI: https://doi.org/10.34079/2518-1319-2025-15-30-137-148
2. Додаткові матеріали та аналітика:

• Антикорупційна пастка: Як реформи стали інструментом грабунку — Детальний аналіз того, як законодавчі зміни легалізували корупцію.
• Апарат примусу стягнення боргів — Як держава перетворилася на колектора для олігархів.