Антикорупційна пастка: Як реформи стали інструментом грабунку

Анотація

Ухвалений закон про «посилення» НАБУ та САП — фінальний акт у створенні антикорупційної системи, що імітує боротьбу з корупцією, легалізуючи системний грабунок держави. Створена поза конституційним полем та під зовнішнім управлінням, ця вертикаль підміняє суверенітет України, а нові норми про угоди зі слідством створюють додаткові корупційні ризики. Стаття розкриває, як під виглядом реформ відбувається повалення конституційного ладу, та пропонує шляхи захисту держави.

Імітація правосуддя: Як «антикорупційна» система стала інструментом узаконеного грабунку

Вся система державної влади в Україні — від Верховної Ради до місцевого самоврядування — фундаментально спотворена. Її справжня мета — не створення суспільного блага, а використання влади для власного збагачення через процеси, вбудовані безпосередньо в законодавство. На цьому тлі вся так звана «антикорупційна реформа» є не чим іншим, як виставою, покликаною приховати цю гірку правду.

Ухвалення закону на базі проєкту № 13533 стало фінальним актом у цій п’єсі, що доводить конструкцію до логічної досконалості.

Два рівні корупції: боротьба з наслідками, а не з причиною

Існує два рівні корупції, і так звана «антикорупційна інфраструктура» (НАБУ, САП, ВАКС) була свідомо створена для боротьби виключно з одним із них:

• Системна (легалізована): Ухвалення законів про продаж землі та надр; приватизація та корпоратизація заводів, фабрик і стратегічної інфраструктури; створення фіктивних ринків газу та електроенергії та запровадження інституту «незалежних» наглядових рад на державних підприємствах. Це — узаконений грабунок, що передає національні багатства в руки обраних фінансово-промислових груп, який призвів до деградації армії, охорони здоров’я та освіти. Цей рівень антикорупційні органи ігнорують.
• Симптоматична (кримінальна): Дії окремого чиновника, який вкрав мільйони з тендеру, на продажі публічної власності (землі, шахти, заводу) чи взяв хабар. Саме на цьому рівні імітується боротьба.

Такий підхід створює лише видимість боротьби з корупцією. Він дозволяє карати окремих виконавців, але залишає недоторканою саму систему легалізованого перерозподілу активів. У результаті антикорупційні органи борються з наслідками, ігноруючи першопричини корупції.

Ілюзія ефективності в цифрах

Офіційна статистика, покликана демонструвати успіх, при глибшому аналізі лише підтверджує імітаційний характер боротьби. Розглянемо ключові показники за останні роки, спираючись на офіційні звіти НАБУ та САП.

• Розслідування vs. Вироки: За даними звіту НАБУ за 2023 рік, детективи розслідували близько 900 кримінальних проваджень. Водночас, за даними звіту САП за той же період, до суду було скеровано 133 обвинувальні акти. Кількість вироків, винесених ВАКС, є ще меншою. Це демонструє величезну «воронку», де переважна більшість розслідувань не доходить до логічного завершення.
• Збитки vs. Відшкодування: Це найяскравіший показник. Загальний економічний ефект від діяльності НАБУ і САП за 2023 рік (включаючи відшкодовані кошти, арештоване майно та запобігання розкраданням) оцінюється у 4,7 млрд грн. Однак, якщо подивитися на суму встановлених збитків лише у справах, переданих до суду, вона часто сягає десятків мільярдів. Наприклад, у справі «ПриватБанку» йдеться про збитки на понад 5,5 млрд доларів США. Це свідчить про те, що державі повертається лише мізерний відсоток від реально вкрадених коштів.

Ці цифри доводять, що навіть у боротьбі з «симптоматичною» корупцією система демонструє вкрай низьку ефективність, що робить її існування ще більш абсурдним на тлі системного грабунку, який вона ігнорує.

Як працює механізм угод: нова корупційна лазівка

На цьому тлі ухвалений закон виглядає ще більш цинічно. Один з його ключових пунктів — виведення угод про визнання винуватості з-під контролю Офісу Генерального прокурора. Нам подали це як перемогу незалежності. Насправді ж — це нова лазівка для зловживань.

• Юридична неоднозначність: Ключовим елементом такої угоди, згідно зі статтею 472 КПК, є пункт про відшкодування завданої шкоди, але з юридично неоднозначним уточненням — «(за потреби)». Раніше, хоча ця норма існувала, зовнішній контроль з боку Офісу Генпрокурора слугував запобіжником: він міг заблокувати угоду, де вкрадені мільярди «відшкодовувалися» копійками. Тепер цей запобіжник знищено. Нова норма формально легалізує можливість для прокурора САП та підозрюваного укласти угоду без повного відшкодування збитків, просто визнавши таку компенсацію «непотрібною» у конкретній справі. Це перетворює обов’язок відшкодувати шкоду на предмет торгу та створює ідеальні умови для корупційних змов.
• Практика зловживань: У справі ексміністра екології Злочевського фігурант «відкупився» від правосуддя, перерахувавши 100 млн грн на «Армію дронів» замість компенсації збитків державі. У справі «Укрбуду» Максим Микитась уклав угоду, відшкодувавши лише частину збитків, а згодом став фігурантом ще гучніших справ про хабарі. Ці кейси — яскравий приклад того, як угоди стають механізмом легалізації активів.

Чому це підриває суверенітет: незалежність від народу, залежність від донорів

Головний фетиш, проданий суспільству, — це слово «незалежність». Але ключове питання, яке так і залишилося без відповіді: незалежність від кого?

• Відсторонення народу від влади: У будь-якій суверенній державі єдиним джерелом влади є народ, який утворює та контролює правоохоронні органи через своїх представників. Те, що відбулося в результаті ухвалення закону, — це закріплення незалежності НАБУ і САП від Української держави як такої, а отже — від її народу. Український народ, який за статтею 5 Конституції є носієм суверенітету, тепер не має жодного відношення ні до формування цих органів, ні до контролю за їхньою діяльністю.
• Механізм зовнішнього контролю: Звільняючись від залежності від держави, будь-яка структура неминуче потрапляє в залежність від того, хто є її справжнім творцем і бенефіціаром. Йдеться про міжнародних донорів та пов’язані з ними неурядові організації, що фінансуються через USAID, DFID та інші структури. Найяскравіше це проявилося у процедурі формування ВАКС, де вирішальний голос мали міжнародні експерти.
• Порушення Конституції: Створення органів поза чіткою конституційною вертикаллю руйнує фундаментальні принципи Основного Закону, що робить усі їхні рішення юридично вразливими.
  • Статті 6 та 19 Конституції гарантують поділ влади та зобов’язують усі органи діяти виключно в межах, визначених Конституцією. Створення НАБУ як центрального органу виконавчої влади, але поза підпорядкуванням Кабінету Міністрів, є прямим порушенням цієї архітектури.
  • Стаття 131-1 Конституції встановлює монополію прокуратури на організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Виведення САП з-під фактичного контролю Генерального прокурора створює паралельну, неконституційну прокуратуру.
  • Наслідки: Нова норма про угоди, ухвалені таким неконституційним органом, є юридично нікчемною. Будь-яке рішення, ухвалене в рамках цієї системи, може бути визнане неконституційним, що призведе до скасування вироків та легалізації активів фігурантів.

Прогноз: що станеться, якщо нічого не змінювати?

Якщо система залишиться в такому вигляді, Україну очікує кілька неминучих наслідків, які остаточно закріплять її статус об’єкта, а не суб’єкта міжнародної політики.

• Зростання кількості угод без компенсацій: Механізм угод зі слідством, позбавлений зовнішнього контролю, перетвориться на конвеєр з легалізації активів. Ми побачимо все більше справ, де топфігуранти отримуватимуть умовні терміни в обмін на символічні пожертви, а питання про відшкодування мільярдних збитків державі навіть не підніматиметься. Правосуддя остаточно стане платною послугою для обраних.
• Втрата контролю над ключовими активами: Імітація боротьби з корупцією на тлі її системної легалізації призведе до завершення процесу перерозподілу національного багатства. Стратегічні підприємства, порти, земля та надра остаточно перейдуть під контроль транснаціональних корпорацій та місцевих олігархічних кланів, що їх обслуговують. Держава втратить останні важелі впливу на власну економіку.
• Повна залежність від донорів у фінансуванні правосуддя: Утримання роздутої та неефективної антикорупційної інфраструктури ставатиме все дорожчим. Це призведе до ситуації, коли фінансування ключових елементів системи правосуддя буде повністю залежати від грантів та кредитів міжнародних донорів. Той, хто платить, той і замовляє музику. Це означатиме остаточну втрату правового суверенітету.

Що робити

Тепер, коли закон ухвалено, аплодисменти реформаторів стихнуть, і почнеться юридична реальність. Пастка вдосконалена, і її фінальний етап — звернення до ЄСПЛ — став ще більш досяжним для її «клієнтів». Аргументація засуджених корупціонерів буде залізобетонною. В ситуації, коли руйнівний для правосуддя механізм запущено, пасивність є співучастю. Необхідно діяти.

• Конституційне оскарження: Суб’єкти, що мають на це право, — Президент України, щонайменше 45 народних депутатів, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини — мають проявити державницьку позицію та подати спільне подання до Конституційного Суду.
• Парламентський ревізіонізм: Новий парламент, сформований на принципах прямого народного представництва, має ініціювати процес скасування цього закону та розробку нової моделі державного управління, що ґрунтуватиметься на Конституції.
• Незалежний юридичний аудит: Необхідно провести глибокий аудит діяльності антикорупційних органів, але не той, що фінансується їхніми ж спонсорами, а справжній, національний. Українці повинні знати правду: скільки заяв про корупцію було подано громадянами; скільки разів було відмовлено у відкритті кримінальних проваджень, що є прямим показником саботажу; скільки справ дійшло до суду та якими були результати їхнього розслідування; і найголовніше — скільки було винесено реальних судових вироків.

Закликати сьогоднішні «політичні сили» до захисту суверенітету — марна справа. Українське суспільство глибоко розколоте, а партійні лідери давно не представляють інтереси народу, працюючи на олігархічні клани та закордонні структури. Справжню корупцію неможливо перемогти косметичними реформами згори. Єдиний шлях — це побудова нової системи управління знизу, починаючи з реального місцевого самоврядування, де члени територіальної громади самі контролюють свої ресурси та безпосередньо управляють своїми територіальними громадами, а не віддаючи всі повноваження депутатам. Лише після відродження влади на місцях можна буде змінити прогнилі інститути державного управління. Тому наш заклик — до громадян: об’єднуйтесь, беріть владу відповідно до Конституції у свої руки на місцях і будуйте нову країну. Захист суверенітету починається з вашої територіальної громади.