Геноцид українців як ІНСТРУМЕНT побудови мафіозної держави

Аналіз провалу антикорупційної реформи та її наслідків

Анотація

Ця стаття аналізує, як гучна справа «Мідас» викрила системну дисфункцію антикорупційних органів України. На основі відкритих джерел доводиться, що НАБУ, САП та ВАКС, діючи поза конституційним полем, перетворилися на інструмент боротьби кланів та “інкубатор” мафіозної еліти. Свідома бездіяльність НАБУ у питаннях захисту енергетики розглядається як сприяння диверсії та свідоме допущення геноциду українського народу. Стаття доводить, що механізми “угод” та вибіркового правосусуддя стали інструментом легалізації розкрадань публічної власності та фінансів та побудови в Україні мафіозної держави.

Вступ: Два рівні корупції

Гучна спецоперація НАБУ «Мідас» (справа «Енергоатома») стала не стільки доказом боротьби з корупцією, скільки симптомом повної дисфункції та корумпованості самої правоохоронної системи. Вона ідеально ілюструє, як в Україні збудована двопалатна система грабунку:

1. Системна (Легалізована) корупція: Ухвалення законів про приватизацію стратегічної інфраструктури, корпоратизацію держпідприємств (як «Енергоатом»), отримання фінансових запозичень на міжнародних ринках під державні гарантії, створення фіктивних “ринків” газу та електроенергії, запровадження інституту “незалежних” наглядових рад. Це — узаконений грабунок національних багатств, який антикорупційні органи свідомо ігнорують.
2. Симптоматична (Кримінальна) корупція: Дії окремого чиновника, який вкрав на тендері (як у справі «Мідас») чи взяв хабар (як у справі Князєва). Саме на цьому рівні НАБУ імітує боротьбу.

Ця стаття — аналіз того, як матеріали справи «Мідас» та інших гучних справ доводять, що антикорупційна система стала інструментом, який, борючись із симптомами, легітимізує системний грабунок та забезпечує “покупку” чиновників, депутатів, правоохоронців та суддів.

Справа «Мідас» стала ідеальним зрізом, що показує, як, “імітуючи боротьбу” з симптоматичною корупцією (відкати), НАБУ свідомо проігнорувало системну загрозу (руйнування енергетики), що і призвело до катастрофи.

Частина 1: Спланована катастрофа. Геноцид заради “хайпу”

Найстрашніший доказ, зафіксований на плівках НАБУ, — це не розкрадання. Це пряма розмова учасників схеми про свідому відмову від будівництва захисних споруд для енергооб’єктів, бо їм “жалко денег”.

Це означає, що НАБУ, яке документувало це 1,5 роки, знало про відсутність захисту. Воно знало, що будуть ракетні обстріли. Воно знало, що взимку це призведе до відсутності світла, тепла та води в лікарнях, школах і квартирах мільйонів українців, і усвідомлювало ризик масової загибелі тисяч українців від холоду та голоду внаслідок повного колапсу енергосистеми.

Але замість негайного припинення злочину та порятунку життів, НАБУ обрало тактику “спостереження”. Воно “вирощувало” справу, збирало “хайповий” матеріал (плівки, відео) для гучної прес-конференції та політичної боротьби.

Коли життя мільйонів людей, і ризик їхньої масової загибелі, свідомо ставляться на кон заради політичної доцільності та яскравої спецоперації — це вже не “тактика”. Це спланований геноцид, де правоохоронці, для яких великі кошти стали спокусою, а політична боротьба — пріоритетом, перетворилися на співучасників.

Юридичною мовою ця бездіяльність кваліфікується щонайменше як сприяння диверсії (ст. 113 КК України) та службова недбалість, що спричинила особливо тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України) в умовах воєнного стану. Однак, враховуючи, що посадові особи НАБУ усвідомлювали небезпеку, передбачали катастрофічні наслідки (включно з масовою загибеллю людей) і свідомо допускали їх настання заради власних політичних цілей та “хайпу”, їхні дії мають ознаки злочину, вчиненого з непрямим умислом. Тому суспільна оцінка цього діяння є однозначною — свідоме допущення геноциду.

Ця бездіяльність виглядає ще більш злочинною на тлі того, що НАБУ, як доводять справи Князєва та Сальнікова, вміє діяти миттєво та ефективно, коли на це є політична воля або тиск з боку агента-викривача. Це означає, що “спостереження” за геноцидом було не необхідністю, а свідомим вибірковим рішенням, яке демонструє повну відсутність моралі та поняття честі у тих, хто мав би захищати державу, але натомість переймався лише власними політичними та фінансовими інтересами.

Частина 2: Палаци замість захисту. Доказ “покупки чиновників”

Плівки НАБУ доводять прямий зв’язок між двома топ-справами: “справою Енергоатома” (Міндіч) та “справою Чернишова” (екс-віце-прем’єр). “Бек-офіс” «Енергоатома», керований Тімуром Міндічем (“Карлсон”), напряму фінансував будівництво розкішних маєтків у Козині, передаючи сотні тисяч доларів Олексію Чернишову (“Чегевара”).

Аналіз корупції: Гроші, які не пішли на захисні споруди (бо “жалко денег”), цілеспрямовано йшли на будівництво персональних “палаців” для вищого керівництва країни під час війни. Це доводить, що система не просто корумпована; вона працює як єдиний механізм, де одні крадуть, а інші — легалізують і “відмивають” ці гроші.

Частина 3: “Російський слід” та “покупка депутатів”

Особливої гостроти справі «Мідас» додає доведений “російський слід”. Ключовий виконавець схеми, “Рокет” (Ігор Миронюк), є колишнім помічником Андрія Деркача — багаторічного агента РФ, нині сенатора Ради Федерації. “Пральня” (чорна каса) схеми, за даними Bihus.Info, розташована у приміщенні родини Деркача. Це переводить справу у площину державної зради (ст. 111 КК).

Аналіз захисту системи: Цей зв’язок пояснює літню атаку влади (Офіс Президента, Верховна Рада) на НАБУ. Як і підтверджується в оприлюднених аудіозаписах та експертних аналізах, ця атака не мала жодного відношення до реальної боротьби з корупцією. Це була відкрита боротьба мафіозних угруповань за контроль над потоками та захист своїх схем.

Це повністю підтверджує тезу, викладену в аналізі «Антикорупційна пастка: Як реформи стали інструментом грабунку»: “партійні лідери давно не представляють інтереси народу, працюючи на олігархічні клани та закордонні структури”. У даному випадку, депутатський корпус був використаний як інструмент одного клану (Офісу Президента) для захисту своєї частини “симптоматичної” корупції від атак з боку “антикорупційної” вертикалі. При цьому, як доведено в тому ж аналізі, ця вертикаль (НАБУ/САП) сама є неконституційною, діє поза суверенітетом України та контролюється зовнішніми силами, ігноруючи “системний” грабунок (приватизацію, наглядові ради) та фокусуючись лише на перерозподілі кримінальних потоків.

Частина 4: Доказ “покупки” правоохоронців та суддів

Фундаментальним доказом повного зрощення системи з мафією є той факт, що саме НАБУ, САП та суди демонструють ознаки системної корупції, що робить правосуддя неможливим. Це доводиться як офіційною статистикою, так і аналізом конкретних механізмів.

Ілюзія ефективності в цифрах: Офіційні звіти НАБУ та САП за 2023 рік підтверджують імітаційний характер боротьби. Детективи розслідували близько 900 кримінальних проваджень, але до суду скерували лише 133 обвинувальні акти. Загальний “економічний ефект” (4,7 млрд грн) є мізерним на тлі встановлених збитків, які сягають десятків мільярдів (наприклад, понад $5.5 млрд у справі “ПриватБанку”). Державі повертається лише мізерний відсоток вкраденого.

1. Вибірковість (Війна кланів): Чому НАБУ роками “не помічало” схему Деркача-Миронюка в «Енергоатомі», але в той же час вибірково переслідує НАК «Нафтогаз» (справа Коболєва) та “не помічає” корупції в НЕК «Укренерго» (справа Кудрицького)? Це свідчить про те, що правоохоронний орган діє не в інтересах закону, а вибірково — або в рамках “війни кланів”, або знищуючи лише тих, хто не “купив” лояльність.
   Це доведено практикою: Бюро блискуче документує та реалізує справи (як-от справи Князєва, Сальнікова, Орлова), коли є викривач “зсередини” або політична команда. Але воно роками “не бачить” системних схем в тому ж «Енергоатомі», попри публічні розслідування та заяви. Ця вибірковість є головним доказом того, що Бюро є інструментом, а не інституцією.
2. “Культивування” мафії (Доказ зрощення): Мафіозна система діє як восьминіг, пронизуючи всі сфери щупальцями. Загальновідомо (із численних розслідувань ЗМІ), що на всіх найбільших державних підприємствах — «Енергоатом», «Нафтогаз», «Укрзалізниця», «Центренерго» — роками існують системні корупційні схеми. Щомісяця з цих компаній розкрадаються мільярди гривень.
   Саме ці мільярди формують “чорну касу” мафії, яка йде на системний підкуп чиновників, суддів та самих правоохоронців.
   Замість того, щоб негайно “обрубувати” ці щупальця, НАБУ, схоже, роками “культивувало” їх, перетворившись на “садівника” мафії. Війна лише посилила та прискорила цей процес, надавши ідеальне прикриття для системного грабунку. Експерти ринку звинувачують антикорупційні органи у використанні “бізнес-моделі”: відкрити справу (як 4-річне “спостереження” за «Енергоатомом»), заблокувати її для інших, і отримувати “абонплату” за бездіяльність.
   Це вже не припущення, а доведений факт: існування численних кримінальних проваджень (відкритих ДБР та СБУ) щодо корупції, хабарів та “зливу” інформації стосовно самих детективів та навіть керівництва НАБУ є доказом цього зрощення. При цьому, той факт, що ці провадження так само не доходять до реальних судових вироків, лише підтверджує нашу тезу: це не боротьба за закон, а війна “компроматів” між мафіозними кланами. Це кругова порука, де вся правоохоронна система імітує боротьбу, але насправді захищає саму себе.
3. “Договорняк” (Індульгенція та новий злочин НАБУ): Навіть якщо справа дійде до суду, існує інститут угод про визнання винуватості. Юридично цей механізм було “вдосконалено” новим законодавством, яке вивело угоди з-під контролю Офісу Генпрокурора. Це, по суті, ліквідувало останній запобіжник.
   Аналіз: Цинізм механізму закладений безпосередньо у ст. 472 КПК України. Як випливає з тексту норми, угода має містити не обов’язок повного відшкодування, а “умови часткового звільнення… від… відшкодування державі збитків”. Це юридично легалізує можливість не повертати вкрадене, перетворюючи обов’язок компенсації на предмет торгу.
   Як наслідок, “допомога ЗСУ” стала легалізованим способом “купити” свободу. Але це не лише “індульгенція”, це — новий злочин з боку НАБУ/САП.
   Офіційні звіти САП про перерахування 2,9 млрд грн за 3 роки, або нещодавній звіт про 44 млн грн на приватний фонд Стерненка, є доказом цього. Кошти, стягнуті в рамках кримінальних проваджень (хабарі, збитки), є власністю держави (бюджетними коштами). Перераховуючи їх напряму на приватні фонди, минаючи Державний бюджет та встановлені законом процедури, керівництво НАБУ та САП самовільно розпоряджається державними активами.
   Демонстрація “феодального” статусу НАБУ/САП: Цей пункт вимагає окремого юридичного аналізу. “Державний службовець” фундаментально відрізняється від “феодала” тим, що, згідно зі ст. 19 Конституції України, він зобов’язаний діяти лише у той спосіб, що прямо передбачений законом. Закони України, зокрема Бюджетний кодекс, чітко визначають єдиний законний спосіб поводження з державними коштами: вони мають зараховуватися до Державного бюджету. Коли посадова особа НАБУ чи САП одноосібним рішенням (в рамках угоди) спрямовує ці державні активи напряму на приватний фонд, вона діє у спосіб, не передбачений законом. Це є прямим порушенням Конституції. Саме це і є доказом їхньої ролі як “феодалів” — осіб, що стоять над законом і діють на власний розсуд, а не як державних службовців, що підкоряються закону. Це є ще одним доказом того, що вся ця вертикаль діє поза конституційним полем України.
   Хрестоматійним прикладом є справа екс-голови Верховного Суду Князєва. Його посередник, адвокат Олег Горецький, “повністю здав” свого спільника, погодився на угоду зі слідством, заплатив близько 50 млн грн на ЗСУ і за це отримав 5 років умовно у справі про хабар на $2.7 мільйона доларів. Це — офіційний прейскурант на свободу.

Частина 5: Конституційна пастка: незалежність від народу, залежність від донорів

Фундаментальна проблема в тому, що вся “антикорупційна вертикаль” (НАБУ, САП, ВАКС) була збудована поза конституційним полем України.

1. Порушення Конституції: Створення цих органів прямо суперечить статтям 5 (народ як єдине джерело влади), 6 та 19 (поділ влади і обов’язок діяти лише в межах Конституції) та 131-1 (монополія прокуратури). Створено паралельну, неконституційну прокуратуру (САП) та орган виконавчої влади (НАБУ), непідпорядкований Кабміну.
2. Зовнішнє управління: Суспільству продали ідею “незалежності”. Але це — незалежність від Українського народу, який через свої представницькі органи (Парламент, Уряд) більше не контролює ці структури. Натомість створено систему повної залежності від зовнішніх донорів (USAID тощо) та пов’язаних з ними НГО. Найяскравіше це проявилося у формуванні ВАКС, де вирішальний голос мали “міжнародні експерти”.

Наслідок: Ця система за визначенням не може захищати національні інтереси. Вона ігнорує “системний грабунок” (приватизацію, виведення активів транснаціональними компаніями, отримання міжнародних запозичень під державні гарантії та акції стратегічних підприємств), але є ідеальним інструментом для контролю над місцевими елітами та перерозподілу “симптоматичних” корупційних потоків.

Висновки: Інкубатор мафіозної еліти

Справа «Мідас» демонструє, що антикорупційна система не просто “неефективна”. Вона не працює за визначенням. Вона — імітація.

Коли чиновники будують палаци на гроші, вкрадені із захисту енергетики; коли депутати захищають цю схему; коли правоохоронці роками свідомо спостерігають за державною зрадою, сприяючи тим самим геноциду українського народу через холод та голод, бо “хайп” та політична боротьба для них важливіші; і коли суди готуються “продавати” угоди зі слідством — це колапс системи.

Це доводить, що в Україні збудована мафіозна система (“восьминіг”), і правоохоронні органи, при мовчазній згоді, дозволили їй розростися. Але НАБУ та інші правоохоронні органи перетворилися на “садівників”, які цілеспрямовано “культивують” щупальця цього восьминога — воровську еліту України.

Справа «Мідас» показує, як цей “інкубатор” працює у виконавчій владі. Паралельно справа екс-голови ВС Князєва демонструє той самий процес у судовій: система роками толерувала ріст хабарника від $500 у Миколаєві до $3.2 мільйонів у Києві, перетворивши його на керівника всієї гілки влади. Це доводить, що “інкубатор” працює системно на всіх рівнях.

Механізм простий: “топ-крадії” (корупціонери), захищені імунітетом від НАБУ, безкарно крадуть десятки мільярдів. Це дозволяє їм не просто ставати “поважними” політичними діячами (топ-чиновниками, депутатами, кандидатами в президенти), але й “купувати” собі цілі фракції депутатів, щоб приймати потрібні закони для легалізації вкраденого. Вони стають “кукловодами”, які керують всім цим цирком, бо правоохоронні органи, які мали б служити українському народу, служать долару та евро. Їх ніхто не чіпає. Це створило в країні “вищу лігу крадіїв”, потрапити до якої — головна мета дрібніших злочинців, адже це дає повну недоторканність.

Ця система створила прямі стимули для кожного чиновника красти якомога більше: щоб або перейти в “лігу недоторканих”, або, як мінімум, встигнути накрасти на безбідну старість та забезпечити своїх нащадків на декілька поколінь вперед.

Практичний прогноз щодо результатів таких “гучних справ” завжди однаковий.

Чи будуть притягнуті до відповідальності справжні організатори? Відповідь: ні.

Чи будуть покарані “дрібні виконавці”? Відповідь: можливо.

Чи будуть повернуті вкрадені мільярди? Відповідь: ні.

Заради медійного “хайпу” та політичної боротьби, вся антикорупційна вертикаль (НАБУ, САП, ВАКС) свідомо ставить під загрозу життя мільйонів українців.

Це закріплює в Україні цинічну “систему справедливості” мафіозної держави: якщо ти вкрав багато (десятки мільярдів) — ти стаєш поважним, недоторканим політичним діячем; якщо ж ти “не встиг накрасти” достатньо і потрапив під показову операцію — ти отримуєш невеликий термін, виходиш на волю і все життя живеш у достатку за кордоном на вкрадені гроші.

Процес імітації вже запущено: станом на 13 листопада, поки топ-менеджери (“Карлсони”) за кордоном, ВАКС призначив затриманим виконавцям (“Рокет” / Миронюк та “Тенор” / Басов) суми застав, які є навмисно копійчаними на тлі розкрадених мільярдів (126 млн та 40 млн грн).

Цей процес є не просто імітацією, а банальним викупом. Як з’ясували журналісти-розслідувачі (“Схеми”), загальну суму застави у 37 млн грн за “дрібніших сошок” (Устименко та Зоріну) внесла одна компанія — ТОВ «Вангар». Ця фірма має всі ознаки “прокладки”: вона була створена лише у травні 2025 року, її статутний капітал складає 1 000 гривень, і вона не веде жодної реальної господарської діяльності. Той факт, що фіктивна компанія зі статутним капіталом 1 000 грн миттєво знаходить 37 мільйонів готівкою, щоб викупити “працівниць бек-офісу” (одну з яких звинувачують у відмиванні 145 млн), є остаточним доказом. Це — не правосуддя, а операція мафії з легалізації вкрадених в українців грошей та викупу своїх же співучасників. Сам факт такої фінансової операції є очевидним актом корупції та відмивання коштів. Цього “впритул” не бачить НАБУ, яке мало б негайно відкрити нове провадження, і цього не бачить суд (ВАКС), який, приймаючи такі застави від фіктивних компаній, фактично виконує роль інструменту судової легітимізації пограбування України.

Вони не просто “кришували” злочинну діяльність — вони сприяли гуманітарній катастрофі. Суспільний запит полягає не в черговій “посадці”, а в повній зміні цієї імітаційної структури.

Шляхи виходу: Повернення суверенітету

Справжню корупцію неможливо перемогти косметичними реформами згори. Єдиний шлях — це побудова нової системи управління знизу, починаючи з реального місцевого самоврядування, де члени територіальної громади самі контролюють свої ресурси та безпосередньо управляють своїми територіальними громадами, а не віддаючи всі повноваження депутатам. Лише після відродження влади на місцях можна буде змінити прогнилі інститути державного управління.

Водночас, необхідно вимагати:

1. Конституційного оскарження: Суб’єкти, що мають на це право (Президент України, щонайменше 45 народних депутатів, Верховний Суд, Уповноважений ВР з прав людини), мають подати спільне подання до Конституційного Суду щодо неконституційності всієї “антикорупційної” вертикалі.
2. Незалежного юридичного аудиту: Провести глибокий аудит діяльності антикорупційних органів, але не той, що фінансується їхніми ж спонсорами, а справжній, національний. Українці повинні знати правду: скільки заяв було подано; скільки разів було відмовлено у відкритті проваджень, що є прямим показником саботажу; скільки справ дійшло до суду та скільки було винесено реальних судових вироків.
3. Створення Тимчасової слідчої комісії (ТСК): Негайне створення Верховною Радою України ТСК для розслідування фактів бездіяльності керівництва НАБУ у справі «Мідас», що призвела до загрози національній безпеці, та перевірки фактів відмивання коштів через внесення застав фіктивними компаніями (ТОВ «Вангар»).
4. Формалізація цього аналізу: Враховуючи викладені факти, які вказують на ознаки злочинів, передбачених ст. 111 (Державна зрада), ст. 113 (Диверсія), ст. 367 (Службова недбалість) та ст. 364 (Зловживання владою) з боку посадових осіб НАБУ, САП та ВАКС, цей аналіз має бути офіційно зареєстрований як Заява про вчинення кримінального правопорушення та поданий до компетентного органу досудового розслідування (ДБР або СБУ) для надання правової оцінки.

Тому наш заклик до громадян: об’єднуйтесь, беріть владу відповідно до Конституції у свої руки на місцях і будуйте нову країну. Захист суверенітету починається з вашої територіальної громади.

Список використаних джерел та матеріалів

Висновки цього аналізу ґрунтуються на сукупності інформації, отриманої з відкритих джерел, включаючи:

1. Матеріали брифінгів НАБУ та САП: Офіційні релізи, аудіо- та відеозаписи, оприлюднені в рамках спецоперації «Мідас» (10-13 листопада 2025 р.).
2. Журналістські розслідування: Зокрема, матеріали «Bihus.Info» та «Схеми» (Радіо Свобода), які ідентифікували фігурантів, викрили зв’язок справи «Енергоатома» з будівництвом у Козині, встановили зв’язок з Андрієм Деркачем та ідентифікували компанію ТОВ «Вангар», що вносила заставу.
3. Публічні інтерв’ю з експертами та викривачами: Зокрема, аналіз тактики НАБУ від експертів (Віктор Куртєв) та прямі свідчення викривача Олексія Гончара (справи Князєва, Сальнікова, Орлова).
4. Повідомлення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП): Офіційні дані щодо укладання угод про визнання винуватості та перерахування коштів на потреби ЗСУ (зокрема, 2,9 млрд грн та 44 млн грн).
5. Публікації провідних українських ЗМІ: «Українська правда», «Економічна правда», «Суспільне», «NV», «ТСН», «УНІАН» та ін., які висвітлювали перебіг обрання запобіжних заходів у ВАКС 12-13 листопада 2025 р.
6. Дані з відкритих реєстрів: Інформація щодо компанії-платника застави (ТОВ «Вангар») та її статутного капіталу.
7. Аналітична стаття: Моргун В. (2025). «Антикорупційна пастка: Як реформи стали інструментом грабунку». Доступно за посиланням: https://moy-dom.org/uk/antykoruptsiina-pastka-yak-reformy-staly-instrumentom-hrabunku