Законопроєкт про “нагляд” №14048: Законодавче прикриття для пограбування громад чи побудова авторитарної вертикалі за російським зразком?

 

Вступ

Уявіть, що вашу квартиру грабують. Але замість того, щоб негайно викликати поліцію, закон змушує вас спершу написати грабіжникам чемну “вимогу” з проханням припинити і чекати 20 днів на їхню відповідь. Поки триває це абсурдне бюрократичне листування, ваше майно вже давно вивезене, перепродане через кілька рук і легалізоване. Звучить як сценарій поганої комедії? На жаль, саме такий механізм “захисту законності” пропонує новий законопроєкт про державний нагляд над місцевим самоврядуванням, перетворюючи потенційний злочин на звичайну адміністративну процедуру.

Цей документ — не про контроль і не про порядок. Це про створення ідеальних, тепличних умов для безкарного пограбування громад та про свідому побудову в Україні жорсткої, централізованої вертикалі влади за найгіршими російськими зразками.

Забутий громадянин: війна двох бюрократій

Перше, що треба розуміти, читаючи цей законопроєкт: він написаний чиновниками для чиновників. У ньому немає головного героя — вас, мешканців територіальної громади, платників податків. Вся його логіка зводиться до того, як один бюрократичний апарат (державний “наглядач”, призначений з Києва) буде контролювати інший (місцеву раду, яку обрали ви). Ваші права, ваш комфорт, ваш вплив на владу і, зрештою, ваш гаманець — усе це винесено за дужки як несуттєва деталь.

Замість того, щоб бути інструментом реалізації влади народу, місцеве самоврядування перетворюється на закритий клуб, де “вирішують питання” два види чиновників. Громадянин у цій системі перетворюється з суб’єкта, в інтересах якого працює влада, на об’єкт управління, чия думка нікого не цікавить. І, як показує глибокий аналіз, вирішуватимуть ці питання точно не у ваших інтересах.

Тримісячна “фора” для корупціонерів: як це працюватиме

Законопроєкт створює ідеальний, майже легальний інструмент для реалізації будь-яких незаконних рішень. Схема, яку він пропонує, проста, цинічна і до болю ефективна для зловмисників:

1. Злочин. Місцева рада, вступивши у змову, приймає завідомо незаконне рішення: наприклад, віддає забудовнику за безцінь історичну будівлю під знесення, гектари заповідного лісу під котеджі або спрямовує мільйони з бюджету на фірму-одноденку родича мера.
2. Імітація нагляду. Державний “наглядач” (голова РДА), замість того, щоб негайно ініціювати кримінальне провадження (адже перевищення повноважень — це стаття 365 Кримінального кодексу), починає неспішну адміністративну гру. Закон дає йому цілих 60 днів, щоб “помітити” очевидне порушення.
3. Бюрократична тяганина. “Помітивши”, він не біжить до суду. Він надсилає “вимогу”, на розгляд якої у ради є ще 20 робочих днів. Це ще місяць дорогоцінного часу для злочинців.
4. Результат. За ці майже три місяці абсолютно легальної бездіяльності історичну будівлю встигнуть знести, ліс — вирубати до останнього дерева, а бюджетні кошти — вивести в офшори. Наслідки злочину стають незворотними, а вкрадене майно чи гроші надійно “відмиваються”.

І найголовніше: після трьох місяців зволікань саме чиновник-наглядач одноосібно вирішує, чи звертатися йому до суду. Це створює ідеальні умови для формування організованих злочинних угруповань (ОЗУ), де місцеві корупціонери діють у зв’язці з державним контролером. “Кишеньковий” наглядач за щедру винагороду просто “забуде” звернутися до суду, фактично узаконивши пограбування громади і забезпечивши злочинцям повну безкарність.

Чому “наглядачі” будуть руйнувати, а не допомагати?

Законопроєкт пропонує призначати на посади голів РДА (“наглядачів”) людей із досвідом роботи на держслужбі або в бізнесі. І в цьому криється фундаментальна світоглядна диверсія.

• Держслужбовець звик діяти за принципом: “дозволено лише те, що прямо написано в інструкції”. Його мислення — це мислення виконавця у жорсткій ієрархії.
• Бізнесмен звик діяти з метою отримання прибутку, де ефективність вимірюється фінансовим результатом.

Але місцеве самоврядування працює за абсолютно іншим, європейським принципом: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Це простір для ініціативи, творчості, пошуку нестандартних рішень в інтересах громади, а не для сліпого виконання наказів чи отримання комерційної вигоди.

Призначивши “наглядачем” людину з авторитарним мисленням держслужбовця, ми отримаємо контролера, який буде вбачати в будь-якій ініціативі громади не можливість для розвитку, а “порушення інструкції” та загрозу. Він буде не допомагати, а гальмувати, душити ініціативу, створюючи собі безмежне поле для корупційного торгу: “хочете збудувати інноваційний парк, якого немає в законі? Домовляйтеся”. Це інституційно запрограмований конфлікт, що знищує саму суть самоврядування.

Крок до Росії: будуємо “єдину вертикаль влади”

Найстрашніше те, що запропонована модель — це не український винахід. Це тривожна копія філософії управління, що діє в Російській Федерації і називається “єдина система публічної влади”.

Урок власної історії: стара система завдає удару у відповідь

Нам не потрібно дивитися на Росію, щоб побачити, чим закінчується гра у “сильну вертикаль”. Достатньо згадати власну новітню історію. Модель жорсткого централізованого управління, яку вибудували Леонід Кучма та особливо Віктор Янукович, призвела до появи “смотрящих” та місцевих феодалів, які звітували лише перед Києвом, а не перед людьми. Ілюзія, що ця система зникла, є вкрай небезпечною. Вона не “залягла на дно”. Вона продовжувала діяти, постійно модернізуючись, змінюючи тактику та шукаючи нові, більш витончені інструменти для збереження та відновлення контролю. Вона навчилася використовувати демократичну риторику для просування своїх антидемократичних інтересів. І законопроєкт №14048 — це не просто “привіт з минулого”. Це і є найсучасніший продукт цієї невмирущої системи, її потужна та продумана спроба створити екзистенційну загрозу місцевому самоврядуванню — і повернути країну в епоху повного ручного управління з єдиного центру.

Ознака централізації	В українському законопроєкті	У законодавстві Російської Федерації
Централізовані кадри	Голів РДА (“наглядачів”) обирають у Києві. Вони лояльні центру, а не громаді.	Губернатори та мери є частиною “єдиної вертикалі влади”, підконтрольної Кремлю.
Адміністративне “вето”	Чиновник може заблокувати будь-яке рішення громади, підміняючи собою незалежний суд.	Прокуратура та губернатори мають широкі повноваження для прямого втручання в рішення муніципалітетів.
Тотальний контроль	Нагляд поширюється на абсолютно всі, навіть найдрібніші, рішення місцевих рад.	Будь-яке рішення місцевої влади може бути перевірене і скасоване “згори” за формальними ознаками.

Це цивілізаційний розворот. Замість європейського шляху децентралізації, який базується на довірі, партнерстві та відповідальності перед людьми, нам пропонують авторитарну модель, засновану на тотальній недовірі, ручному контролі та підпорядкуванні центру. Це той самий шлях, який перетворив РФ на централізовану диктатуру.

Конструктивна альтернатива: влада — в руки організованих громад

Критика без пропозиції — марна. На щастя, реальна альтернатива існує, і для неї не потрібно вигадувати нові закони — достатньо правильно застосувати чинні. Це трирівнева модель самоврядування, що повертає владу людям.

1. Рівень будинку (Будинковий ОСН): Це “нервова система” — представники, що знають проблеми свого будинку і доносять їх нагору.
2. Рівень мікрорайону (Мікрорайонний ОСН): Це “мозок і серце” громади, створення якого прямо передбачено чинним Законом «Про органи самоорганізації населення». Це не просто громадська організація, а повноцінний представницький орган, обраний мешканцями, якому делегуються реальні повноваження та фінанси. Він стає єдиним центром управління на території: формує власний бюджет (з місцевих податків на парковку, рекламу тощо), виступає єдиним замовником та контролером для комунальних служб, а також будує партнерські відносини зі школою, дільничним лікарем, офіцером поліції та місцевою прокуратурою. Саме на цьому рівні абстрактне поняття “народовладдя” з 5-ї статті Конституції перетворюється на щоденну реальність, де громада безпосередньо керує якістю свого життя.
3. Рівень району (Районна рада): Сюди потрапляють не політики з білбордів, а голови мікрорайонних ОСН — практики, що довели свою ефективність на місцях і несуть пряму відповідальність перед сусідами.

Саме така структура створює легітимного і сильного представника громади — Мікрорайонний ОСН, який може і повинен стати головним захисником її інтересів.

Висновок: Нова модель нагляду — баланс інтересів держави і громади

Цей законопроєкт не можна “виправити” косметичними правками. Його потрібно повністю відхилити і розробити новий, в основі якого лежить захист прав і власності звичайного громадянина через дієві, а не імітаційні механізми.

Центральним елементом такої системи має стати захист публічних прав та інтересів мешканців – членів територіальної громади, а єдиним конституційним органом, здатним його забезпечити, є прокуратура. Її ключова роль — виступати “державним адвокатом” членів територіальної громади. Механізм працює так: коли місцева рада своїм рішенням порушує колективні права територіальної громади — забирає спільний парк, ущільнює забудову всупереч генеральному плану, дозволяє забруднювати довкілля — ініціатива йде знизу. Легітимний представник громади, орган самоорганізації населення (ОСН) мікрорайону, діючи від імені та за дорученням мешканців – членів територіальної громади, звертається до прокуратури, і вже разом з ОСН вона захищає інтереси членів територіальної громади в суді проти свавілля їхньої ж обраної влади.

Водночас прокуратура зберігає і свою функцію захисту інтересів держави. Якщо місцева рада порушує закон, створюючи загрозу державному суверенітету (сепаратизм) або вчиняючи кримінальні правопорушення (корупція, перевищення повноважень), вона діє як представник держави. У таких випадках прокуратура має негайно відкривати кримінальне провадження і зупиняти злочин, а не гратися в місяці адміністративних “вимог”.

Така модель створює здоровий баланс: прокуратура захищає державу від незаконних дій ОМС, і водночас захищає територіальну громаду від незаконних дій тих самих ОМС. Це повертає громадянину реальний вплив і створює дієвий запобіжник від корупції, формуючи живий зворотний зв’язок: влада, яка знає, що її незаконні рішення будуть оскаржені не абстрактним “наглядачем”, а її власними виборцями, змушена дослухатися до їхньої думки. Все інше — це прямий шлях до узурпації влади, легалізації корупційних схем та побудови в Україні тієї самої авторитарної держави, яку ми так відчайдушно намагаємося перемогти на полі бою.