Вода без господаря: як труби, корупція і стрибок тарифу на 80–200% перетворюють співвласників територіальної громади на безправних платників

Вода без господаря: як труби, корупція і стрибок тарифу на 80–200% перетворюють співвласників територіальної громади на безправних платників

Криза водопостачання має три обличчя — зношені труби, корупція-«годівниця» і тарифний шок. Кожне обговорюють окремо, але разом вони складаються в один діагноз: у нашої води немає господаря. Спершу — повна картина проблеми, без пом’якшень. А вже потім — пророблений вихід.

Коротко про головне

• Восени 2025-го одну магістраль під Львовом рвало чотири рази поспіль за три доби: залатали — луснула знову. Без води лишилися близько 50 тисяч людей, і жодна ракета тут ні до чого. По країні мережі зношені на 60–70%, а втрати води сягають 40%.
• Витоки — це не лише втрачені гроші: вода вимиває ґрунт, підмиває фундаменти й дороги. У Києві прориви магістралей уже відкривали провалля, у які провалювалися асфальт і автомобіль. Зношена труба — це загроза безпеці, а не рядок у бюджеті.
• Навіть наявні гроші часто не доходять до труб: ексголову «Київводоканалу» підозрюють у привласненні майже 65 млн грн, а всього до суду скеровано чотири провадження проти дев’ятьох посадовців із сукупними збитками 67,7 млн грн. Наглядову раду «Миколаївводоканалу» утримують на ~177,5 тис. грн на місяць — і двоє з п’яти її членів не подали декларацій, через що відкрито кримінальне провадження.
• З червня 2026-го, після передачі тарифів територіальним громадам Законом № 4777-IX, тарифи на воду зросли на 80–200%: Павлоград — 113 грн за куб, Вінниця — 81, Тернопіль — близько 100, Умань — понад 130. Часто за воду, якою «не те що пити — митися не можна». Курс на «ринкові ціни» підтримує й МВФ: його дорожня карта прямо стосується газу та електроенергії — а саме вони формують кістяк собівартості кубометра. Хоча ринку тут немає: вода, тепло, газ і світло — мережеві монополії, а не конкурентні товари на кшталт авто чи телефонів.
• Три обличчя — труби, корупція, тариф — це один діагноз: відсутній господар. У моделі «ОМС+КП» за актив відповідають усі потроху, тобто ніхто.
• Скасування Господарського кодексу дало вікно: до 2028 року водоканали-КП можуть стати ТОВ, АТ або комунальним некомерційним товариством (КНТ) — за рішенням місцевої ради. Це або поглиблення комерціалізації, або шанс повернути воді єдиного господаря.
• Альтернатива пророблена: водоканал як невід’ємний підрозділ єдиного майнового комплексу територіальної громади (модель In-House); ціна за собівартістю з амортизацією й інвестиціями без приватної маржі; постійний контроль власника — територіальної громади замість зовнішнього нагляду — усе це доктрина ЄЮОПП-ГС.

Вступ

23 жовтня 2025 року під Львовом стала магістраль, що веде воду в місто. Її залатали — і труба луснула знову. І ще раз. І ще. Чотири прориви на одному напрямку за три доби. Без води — близько 50 тисяч людей, десята частина міста; двори обслуговували водовозки.

Жодного влучання. Жодного «шахеда». Просто стара труба, якій роками не давали ради, — і ремонт, що встигав лише за наступною аварією.

Запам’ятайте цю деталь, бо вона ламає звичну оптику. Коли ми чуємо «загроза критичній інфраструктурі», ми за звичкою дивимося в небо — ракети, удари по Бортницькій станції, знеструмлення. Загроза реальна. Але дані 2025–2026 років кажуть незручне: водопостачання валиться передусім не від обстрілів. На відміну від енергетики, де більшість аварій — наслідок ударів східного сусіда, «тиха інфраструктура» водоканалів гниє сама. Від зношених мереж. Від десятиліть відкладених ремонтів.

Українські міста, як точно сформулювала Асоціація водоканалів, живуть на «водному кредиті минулого». Поки під землею тече вода, борг невидимий. Варто одній магістралі стати — і місто за три дні на межі паралічу.

Це твердження звучить різко, тож його варто довести, а не лише проголосити. Криза має три обличчя — труби, корупція, тариф. Нижче спершу розгорнемо кожне з них на повну, без пом’якшень, і покажемо, що це не три різні біди, а один діагноз (Рисунок 1). А вже потім — чесно про межі цього діагнозу, про те, як ми сюди прийшли, і про вихід, який давно пророблений у наукових працях.

Чому це стосується кожного

Водоканал — це не «якесь підприємство десь у місті». Це спільне майно територіальної громади. А територіальна громада — не абстракція: це ви, ваші сусіди, усі жителі міста чи села разом. За статтями 5 і 7 Конституції України місцеве самоврядування визнається і гарантується, а територіальна громада є первинним носієм влади на місцях; труби, насосні станції й очисні споруди — частина матеріальної основи місцевого самоврядування (стаття 142), конституційно-правове забезпечення якої автор досліджував ще у праці 2022 року.

Юридично кожен житель — співвласник цього майна. Не «клієнт», не «населення», не «абонент», а співвласник, який має право знати, вирішувати й контролювати. Саме цей статус дає територіальній громаді право не дати тихо відчужити водоканал, вимагати звіту й аудиту, заблокувати сумнівне рішення. І саме цей статус сьогодні розмивається — тарифом, корупцією і самою конструкцією, у якій вода тече «звідкись», а не з вашого спільного активу.

Щоб це не лишалося абстракцією, простежмо долю звичайного міського водоканалу — стара радянська спадщина, зношені мережі, тариф ледь покриває витрати — крізь усі три обличчя кризи.

Обличчя перше: труби, яким по півстоліття

Почнімо з цифри, яку варто було б повісити в кабінеті кожного мера. Щоб повністю замінити один аварійний напрямок у Львові, потрібно понад 2 мільярди гривень. Увесь річний бюджет міста — 15 мільярдів. Тобто одна вулиця під землею коштує як восьма частина всього, що місто має на рік. Жоден тариф із населення цей розрив не закриє — тримаймо це в голові, коли дійдемо до тарифів.

А тепер уся країна — одним поглядом. Київ: 4 200 км труб, 60–65% за межею строку служби, близько 35% води витікає в землю ще дорогою до крана; міняють по 15 км на рік — а аварій уже 6 400 щороку. Львів зношений на 70%, латає 30–35 км із потрібних сотень. Одеса — теж під 70%, втрати до 40%; реконструкцію Суворовського колектора коштом ЄБРР зроблено на чверть. Полтава губить по дорозі 41% води, міняє 10–12 км на рік, уже зібрала понад 90 провалів каналізації — а навесні 2025-го попереджала про воду за графіком. А Житомир 3 листопада 2023-го вимкнув воду всьому місту — планово, щоб полагодити один напірний колектор. На кілька годин. Але сама можливість лишити обласний центр без води «через одну трубу» — це і є діагноз (Рисунок 2).

Закономірність одна: труби старіють швидше, ніж їх міняють. І щороку місто залазить у борг глибше.

І ось що ховається за сухим «відсотком втрат»: це не лише гроші, що витекли в землю. Вода, яка роками сочиться з-під асфальту, вимиває ґрунт — а далі провалюються дороги й підмиваються фундаменти. У Києві це вже буденність: на бульварі Верховної Ради прорив магістралі діаметром 600 мм відкрив провалля; у Голосіївському районі під підмитий асфальт частково провалився автомобіль; будівельники фіксують тріщини й обвали біля фундаментів через тривалі протікання каналізації. Серед задокументованих небезпек зношених мереж — руйнування будівель і мостів, розмив доріг і залізниць. Тобто «відсоток втрат» у платіжці — це насправді ями, що відкриваються там, де щойно їхали люди. Зношена труба загрожує не лише бюджету — вона загрожує життю. І що довше відкладати ремонт, то ближче чергова аварія підступає від «незручності» до катастрофи.

За оцінками галузевої асоціації водоканалів, оприлюдненими восени 2025 року, у 70% малих підприємств споживання зросло через переселенців на 10–25%, а понад 65% мереж давно мали б піти на брухт. Грошей на капітальний ремонт немає — лишається латати. Це не низка прикрих збігів у різних містах. Це один знос, який війна й переміщення людей лише підсвітили.

Обличчя друге: «годівниця» з кримінальною справою

Тепер — чому навіть наявні гроші не доходять до труб.

Колишньому гендиректору «Київводоканалу» повідомили про підозру: за версією слідства, він зі спільниками привласнив майже 65 мільйонів гривень під час боїв за столицю — нібито на перенесення плавучої насосної станції на Десну (частина 5 статті 191 ККУ, до дванадцяти років). Це одна справа. Поряд із нею до суду скеровано ще чотири провадження проти дев’ятьох посадовців — від керівників департаментів до посадовців КМДА і підрядників, — де встановлені збитки склали 67,7 мільйона. Вироків у цих справах на сьогодні немає, діє презумпція невинуватості. Але сама сума — це десятки кілометрів нових мереж. Тих самих, яких бракує.

Миколаїв — інший жанр, та сама хвороба. Наглядову раду «Миколаївводоканалу» — п’ять осіб — утримують коштом самого підприємства приблизно на 177,5 тисячі гривень щомісяця (голова — 39,5; решта — по 34,5). А в травні 2026-го відкрили кримінальне провадження за неподання декларацій: двоє з п’яти членів цієї ж ради їх не подали (підозр наразі не оголошено). І тут варто сказати прямо: наглядова рада за такою логікою створюється не для наведення ладу, а для прикриття — щоб зняти невдоволення людей самим виглядом контролю. За фасадом «незалежних директорів» інституція, яка мала стерегти майно, сама опиняється предметом провадження — і це на збитковому підприємстві. Імітація нагляду обходиться територіальній громаді дорого — а справжнього господаря вона не заміняє.

Поодинокі негідники? Зручно, але неточно. Експерти галузі формулюють жорсткіше: водоканал — це «годівниця» для місцевої влади. І це не лайка, а опис механіки. Те, що в авторській доктрині зветься захопленням територіальних громад — локальна версія «захоплення держави», описана у статті 2026а, — тут видно майже в лабораторно чистому вигляді. Комунальне підприємство як окрема юридична особа стає зручним буфером: усередину стікаються і гроші платників, і відповідальність — щоб там тихо розчинитися. Непрозорі закупівлі, наглядові ради «для торгівлі обличчям», «мертві душі» у штаті — це симптоми одного. Активом територіальної громади розпоряджаються так, ніби він нічий.

Обличчя третє: тариф потроївся. Вода — ні

І ось на цю конструкцію — зношені труби плюс годівниця — у 2026-му лягає тарифний шок (масштаб стрибка — на Рисунку 3).

Спусковий гачок суто юридичний. Закон № 4777-IX від 10 лютого 2026 року — великий «омнібус» про енергетичні ринки, чинний з 11 березня, — однією зі своїх норм передав право встановлювати тарифи на воду від НКРЕКП органам місцевого самоврядування (на час воєнного стану і рік після нього). На практиці механізм запрацював у травні, після відповідної постанови НКРЕКП, — і перші місцеві тарифи діють з 1 червня. Чотири роки держава тарифи «морозила». А щойно віддала кермо територіальним громадам — почалося наздоганяння: хвиля підвищень на 80–100%, а подекуди й утричі, тобто до +200%. Уже затверджено: Павлоград — 113 гривень за куб, Дрогобич — 87, Вознесенськ — 71, Запоріжжя — 69, Чернівці — близько 64. Ще не затверджені, але вже названі: Вінниця — 81, Тернопіль — близько 100, в Умані прогнозують понад 130.

Причини, які називають підприємства, реальні: електроенергія (для бізнесу вона подорожчала втричі), реагенти, пальне, ремонти. Але ось у чому фокус.

Тариф зростає втричі — а вода в крані часто лишається такою, що, як кажуть самі ж експерти, нею «не те що пити — митися не можна».

Платника заганяють у глухий кут: або порожній кран, або повний рахунок за погану послугу. Тут напрошується критерій, який Європейський суд з прав людини сформулював ще у справі Sporrong and Lönnroth v. Sweden: втручання у майнові права має тримати «справедливу рівновагу» і не покладати на окрему людину непропорційного індивідуального тягаря. Коли ціну потроюють, а якість лишають тією самою, рівновага явно не на боці платника.

Сама методика «витрати плюс» — що більші витрати, то більший тариф — відтворює пастку, у яку впала радянська реформа Косигіна-Лібермана 1965 року: змінивши показники, вона так і не зламала затратного механізму — економити лишалося невигідно, бо винагорода чіплялася до обсягу, а не до ефективності (це порівняння автор проводить у статті «Енергетична пастка»). У виконанні «годівниці» вона означає просту річ: у платіжку закладають і об’єктивну собівартість, і наслідки безгосподарності. І ось ключове: тариф піднімають, не змінюючи самої моделі господарювання. Гроші є. Труби течуть.

Спільний знаменник: вода без господаря

Складімо пазл. Труби рвуться, бо роками не вкладали. Гроші не доходять, бо частину з’їдає захоплення. Тариф злітає, бо ним намагаються одночасно покрити собівартість і компенсувати безгосподарність — і все це без зміни моделі господарювання.

Спільний знаменник один: немає єдиного відповідального господаря.

Механіку цього автор докладно розбирає у статті 2026в: право власності розщеплюється — територіальна громада зберігає номінальний титул і тягар утримання, а реальне розпорядження вислизає з її рук. Коли за актив відповідають «усі потроху» — держава, місто, окреме підприємство, наглядова рада, балансоутримувач, — за нього не відповідає ніхто. Модель, яку автор критично називає «ОМС+КП» (орган місцевого самоврядування плюс комунальне підприємство як окрема юрособа), не розподіляє відповідальність. Вона її розпорошує.

І найгірше — у цій моделі вода належить вам не як співвласнику, а підсувається як «послуга»: за неї виставляють рахунок і її ж відключають на три доби «через ремонт». Це і є ілюзія сервісної держави — парадигма, розібрана у статті 2026г. Держава вдає, що «надає послугу», а насправді перекладає на людину весь ризик і весь тягар. Найкраще це видно навіть не у воді, а в субсидіях: щоб підтвердити право на допомогу, пенсіонерці треба пройти відеоверифікацію; додайте сотні сіл без сталого зв’язку і 70-річну людину, якій до райцентру 50–100 кілометрів, — і «сервіс» обертається тим, що ризик і тягар повністю на «клієнтові».

Загроза, що дозріває: вибір, який роблять зараз

Можна заперечити: хвороба давня, до чого тут календар? А притому, що 28 серпня 2025 року, з набранням чинності Законом № 4196-IX, Господарський кодекс утратив чинність. Конструкція «комунальне підприємство — суб’єкт господарювання», на якій трималася модель «ОМС+КП», втратила опору. Перехідний період — до 28 серпня 2028 року, а порядки перетворення підприємств у нові форми уряд затвердив ще у вересні 2025-го: акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) або некомерційне товариство — для державних підприємств ДНТ, для комунальних — комунальне некомерційне товариство (КНТ).

Важлива деталь: для комунальних підприємств це не примус, а вибір — рішення ухвалює місцева рада. І саме тут ризик. Найпростіший шлях — перереєструвати водоканал як ТОВ чи АТ й рухатися далі логікою комерційної фірми, яка за природою тягнеться до рентабельності, тобто до тарифу як головного джерела «здоров’я» компанії. Про конституційні ризики такої цивілістичної експансії автор окремо попереджає у статті 2026д. Комунальне некомерційне товариство виглядає м’якшим варіантом — воно некомерційне, майно тримає на праві узуфрукту, — але й воно лишає водоканал окремою юридичною особою-буфером, відокремленою від територіальної громади (Рисунок 4).

І ось що варто помітити окремо. Узуфрукт — нове речове право, яке той самий Закон № 4196-IX запровадив замість господарського відання й оперативного управління, — надається не лише товариствам, а й самим органам місцевого самоврядування. Тобто нова конструкція володіння моделі єдиного господаря не заважає. Зайвою в ній лишається саме проміжна юрособа.

Цей вибір ще й накладається на жорстку хронологію тиску на тариф — від передачі повноважень територіальним громадам до вимог МВФ (Рисунок 5).

Простіше кажучи: загроза не у форсованому дедлайні, а у виборі. До 2028 року сотні рад вирішуватимуть долю своїх водоканалів — і за відсутності кращої моделі за замовчуванням оберуть «табличку ТОВ» над тією самою годівницею. Це і є момент, коли треба не латати модель, а обирати іншу. Але спершу — чесно про межі сказаного.

Чесно про межі діагнозу

Порівняння й діагнози — сильний інструмент, і ним легко зловживати. Тож будьмо точні.

По-перше, не все зростання тарифів — це крадіжка. Електроенергія для підприємств справді подорожчала втричі, реагенти й пальне теж; чотири роки штучної заморозки тарифів об’єктивно загнали водоканали у фінансову яму. Станом на 1 травня 2026 року прострочений борг лише «Тернопільводоканалу» перед Мінфіном за кредитами Світового банку сягнув 5,9 млн доларів — майже 260 млн грн, понад 60% річного доходу підприємства, і безпосереднім поштовхом стало саме подорожчання електроенергії. Частина підвищення — це чесне віддзеркалення собівартості, а не апетит «годівниці».

По-друге, війна реально посилила навантаження: приплив переселенців додав містам 10–25% споживання на мережах, не розрахованих на це. Списувати все на безгосподарність було б нечесно.

По-третє, є й позитивні приклади — міжнародні донори (NEFCO у Полтаві, ЄБРР в Одесі, Данія у Львові) показують, що залучати гроші на модернізацію можна. Питання в тому, хто і за якими правилами ними розпоряджається.

По-четверте, тариф жене не лише місцева «годівниця», а й макрополітика. За оновленим меморандумом із МВФ, оприлюдненим наприкінці липня 2026 року, уряд має розробити дорожню карту переходу до ринкових цін на газ і електроенергію та скасувати мораторій на підвищення цін на газ, тепло й гарячу воду. Води ця дорожня карта прямо не стосується — і це варто сказати чесно. Але саме електрика й тепло формують кістяк собівартості кубометра, тож тиск на водяний тариф прийде звідти ж, другим колом, без жодного окремого рішення про воду. Тут — засаднича заувага. Жодного «ринку» в цих послугах немає. Ринок — це там, де можна обрати іншого продавця: авто, телефон, кава. А вода, тепло, газ і світло — мережеві монополії: труба до будинку одна, дріт один, конкуренції немає в принципі. Ціна тут формується не балансом попиту й пропозиції, а «хотєлками» монополістів, що затверджуються через лобізм у регулятора (цю «велику ілюзію ринку» автор розбирає у статті «Енергетична пастка», а правовий режим таких послуг — SIEG — у статті 2025б). Саме тому життєзабезпечення — вода, тепло, енергія — має бути не «ринком», а спільним господарством територіальної громади, з ціною за собівартістю (собівартість плюс амортизація й інвестиції, без маржі). І ще одне. Хоч би скільки аудитів призначили згори, без зміни моделі вони нічого не дадуть: аудит засвідчить лише папери — що цифри в одних документах збігаються з іншими документами. Реального стану труб під землею і реального руху грошей за цими паперами він не побачить.

Але визнання цих нюансів не скасовує діагнозу. Воно лише уточнює його: проблема не зводиться ні до війни, ні до браку грошей, ні до вимог кредиторів, ні навіть до відсутності аудиту. Гроші бувають — і зникають. Війна загострює — але труби гнили й до неї. Корінь — інституційний: у самій моделі господарювання.

Як ми сюди прийшли

Аргумент «у нас немає господаря води» звучить вагоміше, якщо згадати, що господаря в територіальних громад методично забирали.

Те, що в Україні 2014–2020 років назвали «децентралізацією», нею не було. Щоб це побачити, потрібен критерій — а реформу так і не випробували на конституційному критерії того, що взагалі робить децентралізацію децентралізацією. Її міряли сурогатами: скільки зросли місцеві бюджети, скільки утворили територіальних громад, скільки функцій «спустили на місця». Та жоден із цих показників не каже головного — чи стала територіальна громада самостійним суб’єктом, який визначає власну компетенцію.

А конституційний критерій інший. За статтею 5 народ здійснює владу через дві системи — державну і самоврядну; сумарний обсяг цієї влади сталий, змінюється лише пропорція між ними. Тоді децентралізація — це зміщення межі на користь самоврядної частини, а рецентралізація — зворотний рух. Звідси висновок, який усе перевертає: навіть зростання бюджетів і функцій не є децентралізацією, якщо водночас звужується самостійність територіальної громади. А вона звужувалася: нову територіальну основу громад у 2020 році сформували не самі територіальні громади, а Кабінет Міністрів — розпорядженнями згори; закон про місцевий референдум не ухвалено й донині; а щойно компетенцію територіальної громади зводять до переліку «дозволеного», телеологічний суб’єкт перетворюють на лімітований об’єкт управління. Це і є маркер рецентралізації — хай і під вивіскою реформи. (Цей конституційно-правовий критерій автор розгортає в окремій праці про дійсну децентралізацію; інституційні ризики для самостійності територіальної громади в законодавчих ініціативах розібрано у статті 2025а, а механіку розщеплення власності — у статті 2026в.)

Криза водоканалів — пряме продовження цього руху. Спершу в територіальних громад забрали частину контролю. Тепер, через тариф, корупцію і трансформацію КП у ТОВ/АТ, забирають і залишки статусу співвласника. Два кроки одного процесу. І саме тому латанням труб його не спинити — потрібно повернути суб’єкта.

Чи є альтернатива? Так

Критикувати завжди легше, ніж пропонувати, тому скажу прямо: альтернатива існує, і вона пророблена в наукових працях. Її цілісна форма — доктрина ЄЮОПП-ГС («Єдина юридична особа публічного права — господарюючий суб’єкт», канонічно обґрунтована у статті 2025б).

Попри громіздку назву, ідея проста. Територіальна громада — це один неподільний суб’єкт публічного права, заснований на публічній власності та публічних фінансах, який веде господарство безпосередньо, через свої невід’ємні структурні підрозділи, а не через десятки відокремлених «дочірніх» юросіб. Замість того щоб дробити єдине майно територіальної громади на безліч підприємств і «товариств», кожне з яких можна окремо збанкрутувати чи відчужити, територіальна громада господарює як одна публічна установа, прямо підзвітна жителям-співвласникам. Це та сама логіка прямого забезпечення (In-House), межі якої Суд ЄС окреслив у справі Teckal, — до неї ми ще повернемося. Перевіримо модель на міцність за тими самими трьома обличчями (порівняння двох моделей — на Рисунку 6).

Проти годівниці — прибрати буфер. Зникає окрема юрособа, всередині якої розчиняється відповідальність. Немає «КП як фірми» — немає простору для наглядових рад «для торгівлі обличчям», для закупівель між територіальною громадою та «своїм» підприємством, для збитковості, що нікого ні до чого не зобов’язує. Водоканал стає підрозділом територіальної громади з прямою підзвітністю. (Навіть м’якша форма — комунальне некомерційне товариство — лишає водоканал окремою юрособою; доктрина ж прибирає сам буфер.)

Проти тарифного шоку — інша лінійка. Замість «витрати плюс» — ціноутворення за принципом відшкодування витрат (Cost Recovery), розгорнутим у статті 2026б: тариф покриває фактичні операційні видатки, формує амортизаційні резерви й інвестиційну складову на оновлення мереж — але без маржі для приватного власника, а будь-який профіцит реінвестується в сервіс. Там, де собівартість об’єктивно вища за платоспроможність, — державна компенсація (саме її, на відміну від Польщі чи Австрії, у нас і бракує). Бо критична інфраструктура виробляє не прибуток, а публічну цінність (public value проти shareholder value — дихотомія зі статей 2026а і 2026б): здоров’я, санітарну безпеку, безперервність. Міряти її маржею з кубометра — те саме, що оцінювати пожежну частину за виторгом. Критерій тут інший — соціальна віддача на інвестицію (SROI).

Проти зношених труб — фонд і масштаб. «Немає грошей на дах» перестає бути вироком, якщо оновлення мереж прив’язати до цільового Фонду капітального ремонту (стаття 2026б) з нормативною забороною неперсоніфікованих рахунків — щоб кошти на труби не можна було «розчинити». Наповнює його не диво: амортизаційна складова тарифу, яка не розчиняється в поточному обороті; профіцит, що реінвестується замість того, щоб іти в дивіденди; цільова субвенція за принципом жорсткої фіскальної відповідності — коли держава встановлює новий стандарт, вона зобов’язана дати під нього гроші; і донорські кредити, які під єдиного відповідального розпорядника залучати легше, ніж під підприємство-буфер із хиткою звітністю (NEFCO і ЄБРР уже працюють саме так). А щоб не утримувати по п’ятнадцять бухгалтерів у кожному містечку, дрібні водоканали логічно зводити в обласні — як у Німеччині, Нідерландах, Британії. І тут важливо не плутати поняття. В основі децентралізації — самостійність територіальної громади, а в основі самостійності — господарська самостійність: власна, спроможна матеріальна та фінансова основа, конституційно-правове забезпечення якої автор досліджував ще у праці 2022 року. Без власного майна й грошей «самостійність» лишається декларацією. Тому об’єднати водоканал у єдиний майновий комплекс територіальної громади — це не «роздроблення труби», яким лякають (воду роздрібнити не можна та й не треба), а те саме зміщення межі на користь територіальної громади, про яке йшлося вище: повернення їй статусу реального господаря-розпорядника. І саме ЄЮОПП-ГС є тією інституційною формою, у якій децентралізація стає дійсною.

Що робити вже зараз

Оскільки рішення про форму водоканалів ухвалюють саме тепер, із цього випливає практичне:

• місцевим радам — не поспішати з перереєстрацією у ТОВ/АТ «за замовчуванням»; розглянути модель єдиного майнового комплексу, а КНТ — лише як перехідний, а не кінцевий варіант;
• не зводити справу до аудиту: сам по собі він лише фіксує стан на папері. Спершу — зміна моделі господарювання (єдиний майновий комплекс, прямий In-House), і вже в ній — прозорий облік та постійний контроль власника;
• жителям — користуватися статусом співвласника: вимагати оприлюднення закупівель, планів ремонтів і звітів, а не мовчки сприймати нову платіжку.

Чесно про слабкі місця доктрини

Було б нечесно подати ЄЮОПП-ГС як чарівну паличку.

Найсильніший контраргумент опоненти ставлять першим: прибравши окремі юрособи, хіба ми не вб’ємо підзвітність і не отримаємо громіздкого монополіста без зовнішнього контролю?

Відповідь вирішальна — і вона не зводиться до «довіртеся територіальній громаді». Підзвітність забезпечує не зовнішній наглядач, а постійний контроль власника — самої територіальної громади та її співвласників. Для цього доктрина має вбудовані інструменти (стаття 2026б): дворівнева перевірка робіт (V-Model) технічними службами разом з органами самоорганізації населення; право відкладального вето ОСН, за якого акт приймання-передачі робіт не вважається прийнятим і не оплачується без електронного підпису керівника ОСН; Community Impact Statement, що унеможливлює кулуарне відчуження; паритетний аудит за участі співвласників. Це принципово інша логіка, ніж наглядова рада за 177 тисяч на місяць, у якій двоє з п’яти не подали декларацій: те — імітація контролю ззовні, це — невідривний контроль власника зсередини. Дисципліну дає не регулятор і не «незалежний директор», а господар, який постійно стежить за своїм майном.

Друге заперечення б’є ще ближче. Гаразд, ви прибрали буфер — але віддали водоканал напряму тій самій міській владі, яку самі ж і звинувачуєте в захопленні громади. Хіба це не та сама годівниця, лише без проміжної вивіски?

Заперечення справедливе — і саме тому доктрина не зупиняється на «прибрати КП». Різниця в тому, що зникає юридична перегородка, за якою розчинялася відповідальність. У моделі «ОМС+КП» мер каже «це господарська діяльність підприємства», директор — «це рішення засновника», наглядова рада — «ми лише наглядаємо»: крайнього немає за самою конструкцією. Коли водоканал є підрозділом територіальної громади, майно, гроші й відповідальність лежать в одному контурі, а поруч стоять інструменти співвласника — вето ОСН, паритетний аудит, Community Impact Statement. Годівниця живе не з форми власності, а з непрозорості й безкарності; доктрина б’є саме по них.

Третє заперечення — суто практичне, і воно найчастіше вирішує долю реформи. Окрема юрособа існує не лише щоб ховати відповідальність: вона ще й обмежує її. Прибравши КП, чи не перекладемо ми збитковий рік водоканалу просто на дитячі садки й лікарні?

Відповідь доктрини — Фонд господарських ризиків (стаття 2025б, розгорнуто у 2026б і 2026в): комерційні ризики юридично відокремлюються від соціального бюджету всередині єдиного майнового комплексу, без створення нової юрособи. Фіскальний екран лишається на місці; зникає лише перегородка, за якою ховалася відповідальність.

А що з європейською практикою?

Тут право ЄС працює навіть краще, ніж потрібно доктрині. Виняток «in-house» Суд ЄС сформулював у справі Teckal (C-107/98, 1999) для випадків, коли замовник купує послугу у формально окремої юридичної особи, яку контролює як власний підрозділ. Згодом у справах Stadt Halle (C-26/03, 2005) і Parking Brixen (C-458/03, 2005) Суд цей виняток звузив: будь-яка участь приватного капіталу його руйнує, а концесія, навіть поза директивою, зобов’язана дотримуватися прозорості й недискримінації. Але нашій моделі до цього винятку взагалі не треба вдаватися: там, де водоканал є невід’ємним підрозділом самої територіальної громади, немає двох осіб і немає договору — отже, предмета для тендера не виникає в принципі. Доктрина не шукає лазівки в закупівельному праві; вона просто лишається поза його сферою.

Реальна ціна переходу — суто організаційна: перепідпорядкування активів і перенавчання. Та порівнювати треба не з ідеалом, а з реальною альтернативою: перереєстрація водоканалів у ТОВ і АТ, «витрати плюс» без компенсацій, тариф 80–130 гривень за воду, якою не можна митися. На цьому тлі модель єдиного відповідального господаря — не утопія, а чесніша й сумісніша з правом ЄС рамка.

Висновки

Одну львівську трубу за три доби рвало чотири рази — і жодної ракети. У цьому — уся суть. Ми звикли шукати загрозу нашій воді ззовні, у небі. А головна давно під ногами: труби, у які не вкладали; гроші, які з’їла годівниця; тариф, яким намагаються залатати і те, і інше. І все це тримається на одній порожнечі — на відсутньому господарі. І ця бездоглядність небезпечна не лише для бюджету: провалля під дорогами й підмиті фундаменти роблять її прямою загрозою людям.

Доктрина ЄЮОПП-ГС не наповнить труби водою сама по собі і не знайде вночі двох мільярдів на львівський напрямок. Але вона ставить правильне запитання. Не «скільки ще доплатить населення», а «хто відповідає за актив, співвласниками якого є мешканці». І дає на нього інституційну відповідь: єдиний господар, прямий In-House, ціна за собівартістю (з амортизацією й інвестиціями), фонд на ремонти — і постійний контроль власника — територіальної громади, а не житель у ролі «клієнта» з порожнім краном.

Вікно, що його відчинило скасування Господарського кодексу, зачиниться 2028-го, а вибір форми ради роблять уже зараз. До того часу ми або повернемо воді господаря — єдину відповідальну територіальну громаду, що сама стежить за своїм майном, — або просто перевісимо над годівницею табличку «ТОВ». І тоді кожна наступна луснута труба буде не аварією. Вона буде черговим платежем за водним кредитом, який ми так і не повернули.

Читайте також: Підземна позика — як Київ позичив €290 млн на нові вагони метро, а український завод лишився поза грою.

Часті запитання (FAQ)

Чому у 2026 році різко зросли тарифи на воду?

Спусковий гачок юридичний: Закон № 4777-IX (ухвалений 10 лютого, чинний з 11 березня 2026 року) передав встановлення тарифів від НКРЕКП місцевим радам — і після чотирьох років заморозки почалося різке наздоганяння: з 1 червня 2026-го ціни зросли на 80–100%, а подекуди й утричі — тобто до +200%. Але корінь глибший. Після скасування Господарського кодексу водоканали-КП до 2028 року перереєстровують у ТОВ або АТ, а комерційна фірма за природою тягнеться до рентабельності — до тарифу як головного джерела «здоров’я» компанії. Ціну піднімають, не змінюючи самої моделі господарювання, — тож тариф зростає, а проблема лишається.

Хто тепер встановлює тарифи на воду?

Місцева рада: з березня 2026 року повноваження зі встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення передано органам місцевого самоврядування — на час воєнного стану і рік після його припинення. За НКРЕКП лишилися ліцензії та перевірка обґрунтованості, але рішення про ціну ухвалює територіальна громада через свої органи.

Чому тариф росте, а якість води — ні?

Бо ціну піднімають, не змінюючи моделі господарювання. Діє методика «витрати плюс» — що більші витрати, то більший тариф: та сама пастка, у яку впала радянська реформа Косигіна-Лібермана 1965 року, що так і не зламала затратного механізму — економити невигідно, бо винагорода чіпляється до обсягу витрат, а не до ефективності. У платіжку закладають і собівартість, і наслідки безгосподарності, тому тариф зростає втричі, а вода в крані часто лишається такою, що нею «не те що пити — митися не можна». Навіть аудит тут мало що дасть: він засвідчить лише папери, а не реальний стан труб під землею. Гроші є — труби течуть.

Хто відповідає за водоканал у місті?

Юридично — територіальна громада-співвласник. Але в моделі «ОМС+КП» (місто плюс комунальне підприємство як окрема юрособа) відповідальність розпорошена між усіма — тобто фактично ні за ким.

Що буде з водоканалами після скасування Господарського кодексу?

До 28 серпня 2028 року місцева рада має обрати форму: ТОВ, АТ, комунальне некомерційне товариство (КНТ) — або зробити водоканал невід’ємним підрозділом територіальної громади за моделлю ЄЮОПП-ГС.

Що таке модель ЄЮОПП-ГС простими словами?

Територіальна громада господарює як один неподільний суб’єкт публічного права — прямо, через власні підрозділи, а не через десятки окремих КП-буферів. Ціна формується за принципом відшкодування витрат (Cost Recovery): тариф покриває операційні видатки, амортизацію й інвестиції в оновлення мереж, але без маржі для приватного власника, а будь-який профіцит реінвестується в сервіс. Ремонти — з цільового Фонду капітального ремонту; житель — співвласник, а не «клієнт». Докладніше — пояснювач про ЄЮОПП-ГС.

Джерела та доктринальна база дослідження

Ця стаття — публіцистичний виклад наукового дослідження автора. Числові дані наведені за повідомленнями ЗМІ та офіційних джерел і звірені станом на 30 липня 2026 року (тарифні дані — станом на червень 2026). Вони відображають момент публікації й потребують повторної звірки з первинними документами перед науковим використанням.

Нормативно-правові акти

• Конституція України від 28 червня 1996 року (статті 5, 7, 19, 140, 142) — zakon.rada.gov.ua.
• Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період…»: Господарський кодекс утратив чинність 28.08.2025, перехідний період — до 28.08.2028; підприємства перетворюються на АТ, ТОВ або некомерційне товариство (для державних — ДНТ, для комунальних — КНТ), для КП — за рішенням місцевої ради. Тим самим законом запроваджено узуфрукт державного і комунального майна замість господарського відання та оперативного управління. Порядки перетворення затверджено постановами Кабінету Міністрів у вересні 2025 року (зокрема № 1102 від 09.09.2025). Огляд: infobox.prozorro.org; роз’яснення Мін’юсту: news.dtkt.ua; узуфрукт: АМУ, just-dnipro.gov.ua; порядки: kmu.gov.ua, ЮРЛІГА.
• Закон України від 10.02.2026 № 4777-IX (омнібус про функціонування енергетичних ринків; чинний з 11.03.2026) — однією з норм передав повноваження зі встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення органам місцевого самоврядування на час воєнного стану і 12 місяців після його припинення. Текст: zakon.rada.gov.ua; механізм застосування: biz.ligazakon.net.
• Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Бюджетний кодекс України; Податковий кодекс України; Закон України «Про НКРЕКП» № 1540-VIII — zakon.rada.gov.ua.
• Європейська хартія місцевого самоврядування (Страсбург, 15.10.1985; ратифікована Законом № 452/97-ВР від 15.07.1997), статті 4 і 9.

Судова практика та порівняльно-правовий контекст

• European Court of Human Rights. Sporrong and Lönnroth v. Sweden, applications nos. 7151/75, 7152/75, judgment of 23 September 1982 — критерії «справедливої рівноваги» та «непропорційного індивідуального тягаря» за статтею 1 Першого протоколу. Текст: BAILII.
• Court of Justice of the EU. Teckal Srl, Case C-107/98, judgment of 18 November 1999 — формулювання винятку «in-house» (два критерії: контроль, аналогічний контролю над власними підрозділами, і виконання основної частини діяльності для замовника). Текст: EUR-Lex.
• Court of Justice of the EU. Stadt Halle, Case C-26/03, judgment of 11 January 2005; Parking Brixen, Case C-458/03, judgment of 13 October 2005 — звуження винятку: участь приватного капіталу його виключає; концесія поза директивою підпорядкована принципам прозорості й недискримінації. Тексти: EUR-Lex (C-458/03); оглядовий добірник практики: Tribunal de Contas, EU Public Procurement Audit Guideline.
• Порівняльні моделі: Німеччина (öffentliche Sachen; Eigenbetrieb, Anstalt des öffentlichen Rechts); Польща (zakład budżetowy; згода ради ґміни на відчуження); Австрія (водоканали в державній власності); Нідерланди, Велика Британія (консолідація в обласні/регіональні оператори).
• Історичний контекст: реформа Косигіна-Лібермана 1965 року (показники реалізації, прибутку й виконання поставок) не зламала затратного механізму — порівняння з методикою «витрати плюс» проводить сам автор у статті «Енергетична пастка: повернення громадам».

Дані ЗМІ та офіційних джерел

• Аварія під Львовом, жовтень 2025 (чотири прориви на одному напрямку 23–25.10; близько 50 тис. людей без води; вартість заміни напрямку — понад 2 млрд грн при річному бюджеті міста ~15 млрд): блог заступника міського голови Львова А. Москаленка — ZAXID.NET; dailylviv.com.
• Стан мереж, зношеність, втрати (Київ, Львів, Одеса, Житомир, Полтава): «Фокус» (10.11.2025). Провали каналізаційних колекторів у Полтаві: poltava.to (16.03.2026). Житомир, 03.11.2023 (планове вимкнення води по місту через аварію напірного колектора): РБК-Україна.
• НКРЕКП — чинні тарифи, розмежування повноважень НКРЕКП та ОМС.
• Нові тарифи червня 2026 (затверджені: Павлоград 113,00; Дрогобич 87,30; Вознесенськ 71,44; Запоріжжя 69,37; Чернівці 63,56; розрахункові й оголошені: Вінниця 81,01; Тернопіль ~99; Умань 130+): РБК-Україна (10.06.2026); week.ukrainianwall.com (11.06.2026).
• Провадження у «Київводоканалі»: підозра ексочільнику (майже 65 млн грн, ч. 5 ст. 191 ККУ) — Укрінформ; чотири провадження проти дев’ятьох посадовців, збитки 67,7 млн грн — Укрінформ (15.05.2024).
• Наглядова рада «Миколаївводоканалу» (5 осіб, 177,5 тис. грн/міс.: голова 39,5, решта по 34,5): korabelov.info (17.04.2026); провадження за ст. 366-3 ККУ щодо неподання декларацій двома членами ради (травень 2026): nikvesti.com (09.06.2026).
• Оновлений меморандум із МВФ (липень 2026): дорожня карта переходу до ринкових цін на газ і електроенергію, скасування мораторію на підвищення цін на газ, тепло й гарячу воду — 5.ua, ZAXID.NET, «Економічна правда».
• Провалля й підмив ґрунту через прориви водомереж у Києві: бульвар Верховної Ради, Ø600 мм, грудень 2025 — РБК-Україна; Голосіївський район, Ø500 мм, вересень 2024, під асфальт частково провалився автомобіль — LB.ua, Укрінформ.
• Борг «Тернопільводоканалу» перед Мінфіном за кредитами Світового банку (5,9 млн дол. ≈ 260 млн грн станом на 01.05.2026): gazeta-misto.te.ua (02.06.2026). Грант NEFCO «Полтававодоканалу» (€6 млн): poltava.to.

Доктринальна база — наукові праці автора

1. Моргун В.В. Три виміри права: обґрунтування трисекторної моделі юридичних осіб // Вісник МДУ. Серія: Право. 2025. Вип. 30. С. 138–149. DOI: 10.34079/2518-1319-2025-15-30-138-149 — канонічна дефініція ЄЮОПП-ГС, трисекторної моделі, Фонду господарських ризиків, режим SIEG.
2. Моргун В.В. Інституційні ризики для самостійності територіальної громади: порівняльно-правовий аналіз законодавчих ініціатив // Наше право. 2025. № 4. С. 195–201. DOI: 10.71404/NP.2025.4.26.
3. Моргун В.В. Приватизація публічних функцій… // Європейські перспективи. 2026. № 1. С. 261–269. DOI: 10.71404/EP.2026.1.33 — public value vs shareholder value; захоплення територіальних громад.
4. Моргун В.В. Трансформація муніципально-правового статусу жителя та ОСН… // Право.ua. 2026. № 1. С. 315–324. DOI: 10.71404/LAW.UA.2026.1.42 — Cost Recovery, Фонд капітального ремонту, V-Model, право відкладального вето ОСН, Community Impact Statement, SROI.
5. Моргун В.В. Квазі-націоналізація комунальної власності в Україні // Наше право. 2026. № 2. С. 19–27. DOI: 10.71404/NP.2026.2.3 — розщеплення тріади правомочностей; самостійність територіальної громади.
6. Моргун В.В. Від ілюзії «сервісної держави» до реальності «спільноти співвласників»: критичний аналіз реформи соціальних послуг та інституційна альтернатива // Вісник МДУ. Серія: Право. 2026. Вип. 31. С. 236–246. URL: visnyk.mu.edu.ua — критика «сервісної держави». (DOI 10.34079/2518-1319-2026-16-31-236-246 станом на 30.07.2026 ще не резолвиться — перед публікацією звірити.)
7. Моргун В.В. Конституційні ризики цивілістичної експансії та інституційна альтернатива ЄЮОПП-ГС… // Європейські перспективи. 2026. № 2. С. 5–13. DOI: 10.71404/EP.2026.2-2.1 — ризики трансформації КП у приватноправові форми.
8. Моргун В.В. Конституційно-правове забезпечення матеріальної та фінансової основ місцевого самоврядування. Київ: КНТ, 2022. 220 с.
9. Моргун В.В. (публіцистика). Енергетична пастка: повернення громадам. moy-dom.org — про відсутність «ринку» в мережевих монополіях, комунальність життєзабезпечення та реформу Косигіна-Лібермана.
10. Моргун В.В. Дійсна децентралізація як конституційно-правова категорія та її реалізація в доктрині ЄЮОПП-ГС (праця у підготовці) — конституційно-правовий критерій діагностики децентралізації: напрям зміщення межі між державною і самоврядною владою (ст. 5 Конституції); принцип обмеження (ст. 19) проти принципу мети (ст. 140).

Ціннісна рамка автора експліцитна: пріоритет публічного інтересу та первинність територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України) та її самостійність (local autonomy) за Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року. Текст є публіцистичним викладом доктрини ЄЮОПП-ГС у складі трисекторної моделі права; повний науковий апарат — у фахових статтях корпусу (2022; 2025а; 2025б; 2026а; 2026б; 2026в; 2026г; 2026д).